ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..2

1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ІНДІЇ…………..…………….3

2. ПРОБЛЕМИ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ ТА ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРАХ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ'ЯЗАННЯ…………………………….……….12

3. ЗОВНІШНІ СТОСУНКИ ІНДІЇ ТА США……………………….…………..14

4. ІНДІЙСЬКО-КИТАЙСЬКІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ………..………………16
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...19
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………….…………..20

ВСТУП Індія являє собою величезний і дуже перспективний ринок для світових експортерів. Нинішній потенціал індійської економіки дозволяє розвивати взаємовигідне співробітництво в різних формах. З настанням епохи глобалізації проблеми економічного росту набули для більшості країн, що розвиваються, особливу гостроту. Революція в інформаційних технологіях і зростання рухливості капіталу привели до того, що зовнішні «шоки» надзвичайно швидко передаються від однієї країни до іншої. Крім того, важливу роль грає "демонстраційний ефект", що приводить до копіювання окремими країнами моделей розвитку, не пристосованих до їх конкретних економічних умов. Надзвичайно цікавий у цьому зв'язку приклад Індії, що (поряд, наприклад, з Китаєм і Бразилією), будучи гігантом у географічному й демографічному плані й досить типовою країною, що розвивається, у той же час по суті являє собою велику економічну й цивілізаційну систему, самодостатню по визначенню й тому, здавалося б, у меншому ступені здатну витягти вигоди із глобалізації. Тим більше заслуговує на увагу той факт, що цій країні, по існуючих поданнях, інертними, скованими традиціями, обтяженої численними проблемами й протиріччями, вдалося досягти високих темпів росту ВВП. Актуальність роботиє в тому, що подібний аналіз країни може допомогти краще зрозуміти, що рухає економічним ростом Індії зокрема й великих країн, що розвиваються, у цілому. Мета роботи дослідити етапи розвитку Індії у 1990-2015 роках.

1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ІНДІЇ Зараз Індія по ряду показників входить у першу десятку країн світу. Середній приріст ВВП у вісімдесяті роки склав 5,4%, у дев'яності - 6,4%. Надалі очікується деяке зниження темпів росту, але не нижче 6%. Річний рівень інфляції на початку ХХІ століття, розрахований на основі коливань оптових цін не перевищує 4%. В основному інфляція була викликана ростом цін на енергоносії. Є збільшення експорту, особливо в області інформаційних технологій. У цілому економіка Індії розвивається швидше, ніж у Бразилії або Філіппінах. До початку реформ Індія була в основному сільськогосподарською країною. Зараз сільськогосподарський сектор становить близько 20% від валового національного продукту, забезпечуючи при цьому зайнятість більше половини населення. Після здобуття незалежності продовольства в Індії не вистачало, вона залежала від іноземної допомоги. Зараз харчова промисловість росте. У сільському господарстві використовуються високопродуктивні культури, добрива, пестициди, збільшується частка зрошуваних земель. Основні продовольчі культури: рис, пшениця, кукурудза й ін. Під них зайнята більша частина посівних площ. Головні технічні культури Індії - бавовник, джут, чай, цукровий очерет, тютюн, олійні (рапс, арахіс і ін.). Вирощують також каучуконоси, кокосову пальму, банани, ананаси, манго, цитрусові, пряності й спеції. Тваринництво розвинене набагато слабкіше. Велика рогата худоба використовується в основному як тяглова сила [13, c.19-23]. Головний експортний доход приносять чай і кава. Індія поставляє на світовий ринок близько 30% всіх спецій, їхній експорт становить близько 120000 тонн у рік. Інфраструктури для переробки, перевезення, зберігання зерна й продовольства звільнені від податків. Виробники овочів і продовольства звільнені від акцизів. Однак, значна частина державних продовольчих запасів непридатна до вживання населенням. Є певні складнощі в забезпеченні продовольством деяких регіонів. Найбідніше населення теж не може скористатися наданими пільгами через некондиційність зерна й рису в державних сховищах. Для кращого використання внутрішніх ресурсів і засобів, приваблюваних з-за кордону, а також загальної координації діяльності державного й приватного секторів національної економіки й подолання залежності від імперіалізму, держава стала активно застосовувати у своїй економічній політиці методи програмування й планування. Значення зовнішньоекономічних зв'язків для господарського розвитку Індії визначається необхідністю залучення в країну додаткових матеріальних і фінансових засобів, а також реалізації частини продукції на світовому ринку. Відбиттям цього напрямку в розвитку зовнішньоекономічної стратегії Індії є курс на прискорене розгортання товарообміну із країнами, що розвиваються. Країни Афро-азіатського регіону стали одним з основних ринків збуту продукції нових галузей індійської обробної промисловості й одночасно важливим постачальником сільськогосподарської продукції й сировини й, що особливо важливо, мінеральної сировини й нафти для потреб індійської промисловості [1, c.8-9]. Низькі витрати на виробництво в Індії зробили її дуже привабливою країною для інвестицій. В 1994 році інвестиції в Індію досягли рекордного рівня. Багато корпорацій вирішили відкривати там свої магазини. Тоді ж були дозволені прямі інвестиції майже у всіх галузях промисловості з деякими обмеженнями. Процедури й правила були спрощені. У результаті виробничий сектор економіки виріс на 7,1% в 1999-2000 роках. Компанії поєднуються для придбання нових технологій і полегшення свого доступу на міжнародний ринок. Розвивається хімічна промисловість: добрива, пластмаси, нафтохімія, фармацевтика. У всіх великих містах є текстильна промисловість. Мала вартість робочої сили зробила індійські товари досить конкурентноздатними. Імпортовані з Індії товари витісняють із ринків місцеві товари. Так, індійські тканини стали користуватися таким успіхом у США і Європі, що тим довелося вживати спеціальних заходів для скорочення споживання у своїх країнах індійських тканин. Важливою метою державного імпортного регулювання є захист національної промисловості. Саме тут протекціонізм служить загальнонаціональним інтересам. Здійснення захисту національної економіки відбувається через установлення: - високих мит; - імпортних квот; - прямої заборони на імпорт товарів, ідентичних тим, які виробляються усередині країни. Основу індійського експорту становлять сільськогосподарська й промислова сировина, продовольчі й текстильні товари, продукція фармацевтичної галузі, дорогоцінні камені і ювелірні вироби, машини й устаткування, металовироби, а також продукція програмного забезпечення. По імпорту - Індія на першому місці у світі. Провідні статті імпорту - нафта й нафтопродукти, машини й устаткування, транспортні засоби, чорні й кольорові метали, електронні комплектуючі, добрива. Найбільші торговельні партнери Індії: США, Японія, ФРН, КНР, Великобританія, Росія [13, c.19-21]. Швидкому росту економіки сприяє широко розвинена банківська система. Є й державні, і приватні, і іноземні банківські й фінансові установи. Це інвестиційні фонди, лізингові компанії й т.д. Є розвинутий фондовий ринок, що швидко розвивається й наближається по своїй структурі до світового. У секторі страхування була дозволена 26%-ва участь іноземного капіталу. Особливо активно розвивається сектор послуг. Послуги становлять 41% валового національного продукту. Всі послуги вдосконалюються, ускладнюються, наближаються по типу і якості до світового рівня. Послуги фінансові, бухгалтерські, програмні високопрофесійні. Вони є головним стимулом економічного розвитку. Найбільші успіхи Індія робить у сфері інформаційних послуг. Microsoft, Hughes, і Computer Associates зробили в Індії істотні вкладення. Багато транснаціональних корпорацій відкрили в Індії центри по наданню послуг. В Індії одна з найрозвиненіших дорожніх мереж у світі. Розвивається цивільна авіація, залізничний транспорт, відвантаження, передача даних, вироблення й розподіл енергії. Для збільшення приватної іноземної участі був створений пакет переваг і пільг. Індія успішно освоює космічні технології, ракетобудування. Конкретні приклади з господарської практики закордонних підприємств індійських фірм показують, що вони вже не вписуються в модель дрібномасштабного, низькопродуктивного виробництва. Зараз Індія прагне не тільки одержувати інвестиції, але сама інвестує свої кошти в іноземну економіку. Інвестиціями займаються й приватні корпорації, і держава. Не випадково індійські інвеститори в цілому заслужили репутацію технологічних лідерів серед новачків міжнародного бізнесу, лідерів, які за рубежем впроваджують галузі, що виробляють засоби виробництва, вимагають надзвичайно складної технології, великих масштабів виробництва, де увесь час необхідно йти в ногу з часом. Важливою особливістю міжнародної діяльності індійських монополій є переважна орієнтація їхніх іноземних підприємств на внутрішні ринки країн. В 2004 році Індія уклала договір з Росією, розрахований на десятиліття. Індія вже більше півстоліття закуповує в Росії озброєння. Наприкінці 1998 року в Азії спостерігався економічний спад, але він майже не торкнувся Індії. Відношення зовнішнього боргу Індії до валового національного продукту знизилося. Росія запропонувала частину боргу інвестувати в підприємства Індії, що принесе вигоду обом країнам. Індія має великий розмір і потенціал росту внутрішнього ринку. На нього впливає швидка урбанізація, збільшення кількості електронних засобів інформації, утворення та розвиток туризму, внутрішнього й іноземного. Зросли витрати на споживчі товари тривалого користування: холодильники, телевізори й т.д. Росте рівень власності в домашніх господарствах. Здобуваються меблі, автомобілі. Ростуть витрати населення на готелі й ресторани. У сільськогосподарських районах країни живе близько 70% населення. І там теж спостерігається ріст споживання завдяки перерозподілу доходів. В Індії діють близько 1 мільйона оптових і роздрібних торговців, транспортників, оптовиків. Є широко розвинена комерційна й дистрибутивна мережа. Майже кожне село, а їх в Індії більше півмільйона, мають магазин, що є частиною локальної мережі. Всі їх обслуговує розвинена банківська й фінансова мережа. В Індії прийнята система фінансування споживачів. Багато банківських підприємств надають кредити. Продаж на виплату є гарним стимулом розвитку торгівлі й фінансових послуг. Усе більше поширюються кредитні карти. Промисловий ріст привів до росту ринку машинобудування й устаткування. Зросла потреба в пластмасах, запчастинах, металевих конструкціях, транспортному устаткуванні. Очікується, що цей ринок буде збільшуватися, що приведе до росту валового національного продукту. Не дивлячись на бурхливий розвиток, в Індії залишається колишній кастовий поділ, що відбивається в структурі ринку споживання. Верстви населення з найнижчим рівнем доходів користуються необхідними для життя предметами споживання. За рисою бідності перебуває приблизно третина населення. Найбагатші - це сектор населення, що швидко росте - споживають товари міжнародних торговельних марок за міжнародними цінами. Середній клас сам по собі сильно диференційований залежно від товару й ціни. Кількість найбідніших зменшується, росте середній клас. Фахівці прогнозують подальше скорочення найбідніших верств населення й розширення верхнього рівня споживання. Останнім часом індійський уряд здійснив ряд кроків для створення кращих умов розвитку національної економіки. Найбільш важливими на цьому етапі стали: прийняття закону про авторське право та патентування; підготовка програми розвитку енергетичного сектора та транспортної інфраструктури; проголошення нової політики в галузі телекомунікацій та видобування нафти і газу, а також початок лібералізації у секторі страхування. Індія з 1991 р. приступила до здійснення кардинальних економічних реформ. Цей процес був прискорений наростаючими господарськими диспропорціями, скороченням валютних резервів, погіршенням зовнішньоторговельного балансу, у тому числі під впливом розпаду Радянського Союзу, найбільшого торговельного партнера Індії, а також війною 1991 р. у Перській затоці [12, c.2-7].. Високим темпам росту ВВП в 90-і роки сприяли поступові зміни в економічній політиці уряду, відхід від колишніх принципів планового господарювання й державної власності в основних секторах економіки. У ході п'ятирічних планів в Індії здійснювалася модель індустріалізації, закладена в 50-і роки під впливом радянського досвіду планування й створення за рахунок бюджетних ресурсів галузей важкої промисловості в держсекторі. Приватний сектор займає стійкі позиції в економіці країни, маючи у своєму розпорядженні значні капітали, диференційовані фінансові інститути (біржі, фінансові корпорації), розвинені зв'язки з іноземними інвесторами, але піддавався дріб'язковій опіці держави, що ставили його в залежність від бюрократичного апарата і обмежували самостійність у прийнятті рішень. Реформи в промисловості включають скорочення обов'язкового ліцензування (у перші роки реформ деліцензування торкнулося 125 галузей, 34% обробної промисловості), спрощення правил регулювання обсягу й номенклатури продукції, обмеження сфери, резервованої колись винятково за держсектором, зниження акцизів і податків на фізичних осіб і на прибуток корпорацій, розширення іноземної участі в акціонерному капіталі спільних підприємств, денаціоналізацію. За рахунок залучення іноземного капіталу передбачається домогтися модернізації провідних галузей промисловості, одержання нових технологій, підйому конкурентноздатності продукції, особливо машинобудування.
| | | | | | |
| | | | | | | |
| | | | | | | |

З початку 1999 року намітилося зростання виробництва товарів народного споживання, автомобілів, продуктів харчування; зросли обсяги виробництва в хімічній та фармацевтичній галузях, а також у сфері послуг. До параметрів, які відчутно покращилися за цей час, слід віднести процентні ставки, ВВП, рівень інфляції та індекс промислового розвитку. Процентні ставки знизилися з 14 до 12%, що дає підстави очікувати збільшення випуску високоліквідних товарів та активізації експортоорієнтованого виробництва. Рівень інфляції зменшився з 7 до 5,5%. Більшість спостерігачів сподіваються, що він буде на рівні 5%, забезпечуючи стабільність курсу рупії. Про поліпшення ситуації свідчить і збільшення обсягів податкових надходжень (21,3%), у тому числі акцизного збору - 27,8% (проти 15,3% минулого року), який, як відомо, є першою ознакою збільшення обсягів виробництва. Основними галузями-платниками податків стали: цементна, вагонобудівна, виробництво автозапчастин, капіталоємних товарів та товарів повсякденного попиту, а також медикаментів. Позитивні тенденції у виробництві дали поштовх іншим галузям, зокрема, залізничним перевезенням, які виросли у березні на 27%. З початком нового фінансового року зростання промислового і виробництва досягло 6,8% 2015 проти 4,8% у відповідному періоді минулого року. Відновлення зростання відбулося, головним чином, за рахунок виробничого сектора (7,8% проти 4,9% у минулому році), який обіймає близько 80% всього індексу промислового виробництва. У виробничому секторі найкращі результати у виробництві машин та устаткування (25%). На другому місці неметалеві вироби - 23,9%, папір, поліграфія та споріднені з нею галузі (20,02%), напої та тютюн (11,7%). Виробництво основних хімікатів та хімічної продукції зросло на 7,5%. Сектор товарів народного споживання також відзначався більшою стабільністю, і приріст виробництва становив 2,3%, причому частка товарів тривалого користування зросла на 18,4% проти 4,9% у березні 2015 р. Водночас темпи виробництва товарів першої необхідності скоротилися до 0,6% проти 3,8% у відповідному періоді минулого року. Разом з тим, у таких секторах, як деревообробна і меблева промисловість, виробництво джуту та інших тканин рослинного походження (за винятком бавовни), спостерігався спад на 19,6% та 13,6% відповідно). Водночас у будівництві, фармацевтичні і тютюновій промисловості, транспортному машинобудуванні, виробництві комп'ютерної техніки та програмного забезпечення, холодильників, кондиціонерів та пральних машин мало місце зростання більш як на 15%. Чисті капіталовкладення іноземних інституційних інвесторів в Індії тільки протягом цього року становили 600 млн. дол. США (проти 243 млн. дол. у відповідному періоді минулого року). Охоплює три ключові напрями: лібералізацію торгівлі та інвестицій, фінансову стабілізацію та реформу підприємств державного сектора економіки. Крім того, економічна реформа передбачає розвиток підприємництва й нарощування наукоємних галузей економіки, розвиток високих технологій, тобто ядерної та космічної техніки, електроніки, інформаційних і біологічних технологій, телекомунікацій, енергетики тощо. Для забезпечення сприятливих умов здійснення економічної реформи було розроблено, реалізуються та постійно удосконалюються урядова інвестиційна й експортно-імпортна політика, валютне та податкове законодавство, які передбачають пільги, преференції та захисні заходи для розвитку пріоритетних галузей економіки та конкретних проектів [4, c. 148-152]. Враховуючи подальшу глобалізацію торговельних відносин, уряд Індії створює необхідні умови для заохочення закордонних інвестицій та впровадження сучасних технологій, зокрема шляхом виконання замовлень провідних світових компаній, які працюють у сфері високих технологій, в їхніх філіях на території Індії. Саме зростаюче ускладнення бізнес-процесів, намагання при цьому отримати максимальну якість і скоротити власні витрати, можливість вивільнити ресурси та зосередитись на основній діяльності привели провідні компанії США й Західної Європи до застосування стратегії „аутсорсінгу", тобто передачі окремих неключових, низькоприбуткових елементів діяльності спеціалізованим фірмам у країни Південно-Східної Азії, Східної Європи та СНД, у яких існують відповідні умови. Окреме місце в реалізації стратегії „аутсорсінгу" належить Індії, привабливість якої висунуло її у світові лідери у галузі інформаційних технологій та у фінансовій сфері. Лише протягом 2003 року кількість задіяних у них фахівців зросла на 130 тисяч і становила 650 тисяч осіб. Загалом, за оцінками Департаменту інформаційних технологій Індії, свідчить, що в 2008 році в індустрію „аутсорсінгу" залучено приблизно 17 млн. індійців. Індія протягом останніх десятиліть традиційно поставляє робочу силу для іноземних компаній, але з часом спрямованість попиту змінювалась. У восьмидесятих роках минулого століття індійські фахівці та робітники були задіяні в переробній промисловості, у дев'яностих - у текстильній, потім - у сфері інформаційних технологій та телекомунікацій. У останні роки індійськими фахівцями зацікавились провідні фінансові корпорації світу. Головними підставами для прийняття такого рішення з боку керівництва західних корпорацій є економічна політика уряду Індії, її досвід та традиції цивілізованої підприємницької діяльності, низька вартість кваліфікованої робочої сили та традиційно високий рівень володіння англійською мовою порівняно з фахівцями інших східних країн, які мають аналогічний або навіть вищий освітній потенціал. Індія є другою після США країною в світі за чисельністю англомовних фахівців у галузі інформаційних технологій. Однак результати опитування, проведеного компанією Forrester Research в США серед 45 компаній з обсягом продаж понад 1 млрд. дол. США, свідчать, що 55% ІТ-менеджерів вищої ланки обрали стратегію "Outsource to India" виключно завдяки ціновому аспекту.

2. ПРОБЛЕМИ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ ТА ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРАХ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ'ЯЗАННЯ

Велика увага приділяється боротьбі з плинністю кадрів, яка постає перед керівництвом компаній. Зростання конкуренції та попиту на фахівців за кордоном тільки в галузі IT становить приблизно 30%, що істотно збільшує витрати на набір співробітників та їхнє навчання. Ця проблема стосується не лише відпливу фахівців до конкурентів, але й втрати знань компаніями. Ситуація ускладнюється тим, що індійські фахівці отримують запрошення від компаній європейських країн. Наприклад, уряд ФРН прийняв рішення надати пільги при прийомі на роботу індійським програмістам з метою скорочення зростаючого дефіциту висококваліфікованих кадрів. На рівні індійських компаній ця проблема розв'язується шляхом створення можливостей постійного удосконалення фахівців у власних навчальних центрах та започаткуванням дистанційного навчання, поліпшенням умов праці, наданням можливостей працювати за кордоном, введенням конкурентної оплати праці та винагороди за високу продуктивність та якість, наданням пільг, кредитів та відпусток, можливістю підвищення добробуту та кар'єрного росту, створенням умов, які враховували б особисті, соціальні та сімейні потреби співробітників [8, c.14-16]. Уряд Індії також визнає, що десятиліттями країна втрачала істотну кількість висококваліфікованих інженерів, лікарів та вчених, які виїжджали на Захід. У своїх закликах президент, прем'єр-міністр та інші керівники країни неодноразово зверталися до індійських учених, висококваліфікованих фахівців, що працюють за кордоном, з проханням повернутися на батьківщину й творити на благо Індії. Попри намагання уряду створити привабливе середовище у країні для діяльності спеціалістів, ця політика має незначний успіх у протистоянні відпливу кваліфікованих кадрів. З метою розв'язання цієї проблеми уряд ініціював створення національних інститутів наук при університетах у містах Пуна, Ченнаї, Колката та Аллахабад у 2004 році. У вересні 2003 року питання було обговорено з керівництвом згаданих університетів. Передбачається як перший внесок виділити кожному з них понад 10 млн. дол. США та землю під забудову. Мета створення таких інститутів - шляхом відкриття магістратури виховати вчених та створити умови для їх професійної діяльності в Індії. Але, на погляд фахівців, поки уряд не буде спроможним ефективно розв'язати проблему відпливу кваліфікованих кадрів та не буде просуватися шляхом створення сприятливого для наукової діяльності середовища в Індії, вакансії в цих інститутах не будуть заповнені. Спад світової економіки змусив США, ЄС, Австралію та навіть країни Перської затоки скоротити приплив професіоналів, зокрема з Індії, з огляду на протидію внутрішніх ринків праці цих країн. Інша проблема пов'язана з пошуком замовників країн, в яких вартість кваліфікованої робочої сили ще нижча, ніж в Індії, зокрема, це країни Східної Європи - Румунія, Угорщина, Чехія, Росія, Україна - та країни ПСА - Філіппіни, Сінгапур, Таїланд та В'єтнам. Компанії IBM, Intel, Hewlett-Packard, Oracle, PeopleSoft, які традиційно є основними замовниками оффшорних розробок, таким шляхом шукають можливість ще більше скоротити витрати. Серед нових перспективних напрямів „аутсорсінгу", яким приділяється увага, є, передусім, сфера захисту інформації та інформаційних мереж, а також біоінформатика та участь у розробці новітніх технологій. Очікується, що саме цим напрямам необхідно надати поштовх з боку уряду Індії та забезпечити охорону прав інтелектуальної власності. Незважаючи на існування низки проблем, Індія вийшла в світові лідери „аутсорсінгу" завдяки потужній підтримці з боку уряду, стабільній економічній ситуації в країні, наявності кваліфікованої робочої сили, яка включає не лише фахівців-виконавців, а й спеціалістів фінансового та юридичного супроводження проектів, потужній базі для її підготовки, ефективному законодавству та розвинутій телекомунікаційній інфраструктурі, низькій вартості послуг, які надаються у цій сфері, культурній та мовній сумісності з іноземними замовниками продукції. З огляду на існування певних соціально-економічних умов в Україні, досвід Індії у реалізації стратегії „аутсорсінгу" може бути використано при опрацюванні політики у галузі освіти, інформатизації, розв'язанні проблем зайнятості населення нашої країни.

3. ЗОВНІШНІ СТОСУНКИ ІНДІЇ ТА США 90-і рр. були відзначені кардинальними змінами в глобальному співвідношенні політичних чинностей. Світ став свідком небаченого раніше виклику азіатських держав багатовіковому європейському лідерству й гегемонії США. Цей виклик пов'язаний не тільки з ростом економічного й військово-політичного впливу азіатських країн, але й з посиленням їхньої національної самосвідомості. Яка ж роль у цій конфігурації приділяється Індії? Вона входить до числа десяти найбільш швидко зростаючих економік світу, що дозволило їй переміститися із четвертого місця по обсязі ВВП (по паритеті купівельної спроможності) на третє місце у світі. США розглядають Індію багато в чому в контексті американо-китайських відносин. Велику увагу Америка також приділяє ролі Індії в регіональному співвідношенні чинностей. Мова йде не тільки про відносини між Індією й Пакистаном, у тому числі по питанню про Кашмір або ядерне протистояння між цими країнами. Лінія на розширення співробітництва з Індією особливо енергійно здійснювалася республіканською адміністрацією Джорджа Буша. За останні роки відносини між країнами розвивалися небаченими раніше темпами. Частина політичного істеблішменту США думає, що Індія добре сполучається з Америкою в геополітичному плані, насамперед через прихильність демократії й верховенству закону. Індія також залучає бізнесменів США як потенційний величезний ринок. У контексті американської глобальної політики Індія й Південна Азія розглядаються як важливий для США регіон. В адміністрації президента США прямо заявляють, що Америка має стратегічні, політичні й економічні інтереси в Південній Азії [14, c.14-17]. Індія розвиває інтенсивний діалог зі США в політичній, економічній, науково-технічній і іншій областях. Принципово важливою була зустріч прем'єр-міністра уряду Національного демократичного альянсу (НДА) А.Б.Ваджпаї із президентом Джорджем Бушем у Нью-Йорку у вересні 2002 р., у ході якої обидві сторони підтвердили прагнення розвивати двосторонні відносини на якісно новій основі з урахуванням їх загальних стратегічних інтересів в Азії й інших регіонах. Ще однією віхою у відносинах між Індією й США стала зустріч Ваджпаї й Буша в січні 2004 р., на якій був вироблений план широкомасштабного співробітництва. Він, зокрема, передбачав взаємодію обох країн в області цивільної атомної промисловості й цивільних досліджень космосу, діалог по протиракетній обороні. Разом з тим відзначалося, що інтереси й думки Індії й США не завжди збігаються. Однак це не є причиною для конфлікту або протистояння двох країн. Розвиваючи відносини з Індією, американці разом з тим не відмовляються від співробітництва з Пакистаном, що протягом десятиліть був ключовою для США країною в Південній Азії. Шлях до зближення Індії й США був і залишається непростим. Обидві країни розділяють несхожі підходи по ряду значних питань сучасності. Вони багато в чому пов'язані з різним історичним досвідом і нинішніми внутрішніми й зовнішніми проблемами, з якими зіштовхуються Індія й США. Проте, сьогодні загальний вектор американо-індійських відносин явно позитивний і спрямований на їхнє подальше розширення й поглиблення. Як швидко піде цей процес - покаже час. Але вже зараз можна сказати, що він не буде гладким і безхмарним.

4. ІНДІЙСЬКО-КИТАЙСЬКІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ Принципово важливими для азіатської безпеки є індійсько-китайські відносини. За останні 40 років вони перетерпіли величезні зміни. Після поразки Індії у військовому конфлікті з Китаєм в 1962 р., коли від неї були відірвані значні території на північному сході й північному заході, ситуація знову ускладнилася в 1964 р. Китай зробив тоді випробування ядерного устрою, на що Індія відповіла ядерним випробуванням в 1974 р. Все це не сприяло поліпшенню відносин між двома країнами. Разом з тим уживали зусилля по нормалізації індійсько-китайських зв'язків, які активізувалися в останні роки. Відбувався інтенсивний обмін візитами державних і політичних діячів Індії й Китаю. Під час поїздки в КНР в 2000 р. президент Індії К.Р.Нараянан заявив, що Індія й Китай можуть стати найвпливовішими світовими державами, якщо будуть співпрацювати на регіональному й глобальному рівнях. Помітним етапом на шляху нормалізації й поліпшення відносин між Індією й Китаєм став візит Ваджпаї в КНР у червні 2003 р. У підписаній у ході візиту першої в історії індійсько-китайських зв'язків "Спільної декларації про принципи відносин і всеосяжне співробітництво" сформульовані головні принципи, якими керуються обидві країни у відносинах один з одним. Ключові моменти в декларації - визнання необхідності економічного розвитку й процвітання двох найбільших держав, збереження миру й стабільності в азіатському регіоні й у світі в цілому, "зміцнення багатополюсності на міжнародному рівні" і "розвиток позитивних факторів глобалізації". У декларації підкреслювалося, що "спільні інтереси обох країн переважують" їхні розбіжності. Індія й Китай не являють загроз одна для одної, і жодна зі сторін не буде використовувати своє положення або погрозу застосування сили проти іншої сторони. Вказувалось і на те, що Індія i Китай повинні ставити завдання якісного поліпшення відносин "на всіх рівнях і в усіх сферах", вирішуючи суперечки мирним шляхом на справедливій й розумній основі [15, c.89-94]. Тема рівності двох країн пролунала не вперше, однак цілком очевидно, що сьогодні китайська економіка крупніше індійської. Хоча обидві держави домоглися швидкого, стійкого економічного розвитку, темпи їхнього прогресу помітно відрізняються. Китай досяг найвищого економічного росту в історії людства - за десятиліття з 1990 по 2000 р. його ВВП на душу населення збільшувався в середньому на 8%. Незважаючи на розрядку останнього років, у китайсько-індійських відносинах існує чимало проблем. Серед них - розширення військового співробітництва між Китаєм і Пакистаном. Тому Індія змушена оцінювати свою безпеку з урахуванням військової мощі і ядерних арсеналів Китаю, а також військового потенціалу Пакистану, відносини з яким, у тому числі й по кашмірській проблемі, продовжують залишатися напруженими протягом більше півстоліття. У цілому індійсько-китайські відносини можна охарактеризувати як досить складні. Однак можливості їхнього поліпшення далеко не вичерпані. Це проявляється, зокрема, у певній подібності позицій обох країн по таких значних питаннях, як створення багатополюсного світу, відношення до політики єдиної супердержави, зміцнення ролі ООН у міжнародних справах. Як і Китай, Індія прагне досягти статусу великої держави, що володіє до того ж ядерною зброєю. Як і Китай, Індія йде до цього статусу поступово, "квапиться, не поспішаючи". При її розмірах і масштабах такий темп, очевидно, цілком виправданий. Подібні позиції Індії й Китаю по ряду великих міжнародних проблем близькі й Росії, що створює об'єктивну основу для співробітництва трьох держав. Разом з тим формування якогось "трикутника", "осі" або "блоку" трьох країн навряд чи можливо й доцільно, беручи до уваги не тільки характер двосторонніх відносин в "трикутнику" Москва-Делі-Пекін, але й те, що кожна із цих країн проводить свою незалежну зовнішню політику, у якій їхні позиції не завжди збігаються. Проте, зусилля по зближенню позицій Росії, Індії й Китаю тривають. Так, у спільній російсько-індійській декларації 2004 р. із задоволенням відзначається факт регулярних зустрічей міністрів закордонних справ трьох країн. Ці зустрічі, говориться в декларації, є корисними для розвитку взаєморозуміння й пошуку сфер можливого співробітництва на тристоронньому й міжнародному рівнях. На тристоронніх зустрічах виражається серйозна заклопотаність поширенням тероризму в будь-яких його проявах. Росія й Індія переконані в необхідності розширення тристоронніх зв'язків, які можуть сприяти соціальному й економічному співробітництву трьох країн. Розглядаючи важливість взаємодії між Росією, Індією й Китаєм, не можна ігнорувати реакцію США на це. Цілком імовірно, що Вашингтон буде продовжувати політикові балансу сил у відношенні цих трьох країн. Деякі американські вчені вважають, що створенню багатополюсного світу можна запобігти, якщо США будуть розвивати двосторонні відносини окремо з Китаєм, Росією й Індією.

ВИСНОВКИ Індія нарощувала свой регіональний й навіть глобальний вплив і зробила прорив в економічному рості. Вона стала важливим фактором у стратегічному співвідношенні чинностей в Азії значно швидше, ніж це уявлялось. За минуле десятиліття Індія пройшла нелегкий шлях адаптації до умов, що змінилися, у світі. За останні десятиліття Індія досягла позитивних зрушень практично у всіх сферах - політичній, економічній й соціальній. Сьогодні це країна зі швидко розвиненою економікою, 3 у світі по масштабах економічної структури з валовим економічним доходом в 7411 мільярд доларів США. Якщо раніше Індія була переважно сільськогосподарською країною, то в роки її незалежності стрімкий розвиток одержали базові промислові галузі, на озброєння яких були поставлені передові досягнення науково-технічного прогресу й найсучасніші технології. Сьогодні Індія йде в ногу з часом, самостійно задовольняючи основні потреби країни. Багато підприємств, у тому числі й у приватному секторі, стали конкурентноздатними не тільки на локальному, але й на міжнародному рівні. Особливе значення сьогодні, як ви знаєте, надається розвитку комп'ютерного програмування - не випадково в області телекомунікацій і інформаційних технологій Індія вийшла на одне із провідних місць у світі. Багато компаній Індії перетворилися в багатонаціональні корпорації й мають свої представництва в 60 країнах, включаючи країни Європи, США, Китай і інші світові держави. Крім спрямованості на якнайшвидшу макроекономічну стабілізацію (за рахунок зниження зовнішньої заборгованості й урізування бюджетного дефіциту) нова політика націлена на інтеграцію Індії у світову торгівлю, залучення іноземних капіталовкладень і зняття обмежень на приватну підприємницьку діяльність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Адомайтіс В. "Індійська економіка динамічно розвивається" // Діловий вісник. - 1999. - № 12. - C. 8-9 2. Брагина Е. Индия- постепенность экономических реформ // Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - № 7. - C. 39-46 3. Брагина Е. Индия: государственная поддержка мелкой промышленности // Мировая экономика и международные отношения. - 2000. - № 2. - C. 97-103 4. Брагина Е. Индия:время экономических реформ // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - № 8. - C. 148-152 5. Владимиров Д. Стратегические ориентиры сотрудничества // Азия и Африка сегодня. - 2005. - № 8. - C. 2-7 6. Дас Т. Реформи в Індії:процес продовжується // Економічні реформи сьогодні. - 1998. - № 14. - C. 35-39 7. Каспрук В. Індія в епоху глобалізації: індійська демократія та проекція індійського досвіду на інші країни Сходу // Сучасність. - 2005. - № 6. - C. 96-116 8. Клюев Б. Новое испытание демократии // Азия и Африка сегодня. - 1998. - № 3. - C. 14-16 9. Котовский Г. Аграрный строй: изменения за годы независимости // Азия и Африка сегодня. - 2001. - № 3. - C. 55-58 10. Куцаченко Е. Чай "со слоном" долгое время был "визитной карточкой" Индии. Теперь же страна больше известна своими программистами и колоссальной емкостью внутреннего рынка // Бизнес. - 2002. - № 34. - C. 54-55 11. Куценков А. Индия: традиционный социально-культурный комплекс и политика// Восток. - 2001. - № 4. - C. 48-66 12. Куценков А. Уроки экономических реформ // Азия и Африка сегодня. - 1999. - № 5. - C. 2-7 13. Лебедев В.Б. Политическая география Индии: изменения в годы независимости// География в школе. - 1997. - № 6. - C. 19-23 14. Максимов М. Индия и Афганистан: сотрудничество развивается // Азия и Африка сегодня. - 2003. - № 11. - C. 14-17 15. Небогатова О. Индия: экономический рост в эпоху глобализации // Мировая экономика и международные отношения. - 2005. - № 1. - C. 89