Основні концепції походження етносу
Нині в етнології розроблені наступні концепції етногенезу.
Радянська концепція етногенезу, що ґрунтувалася на марксистському вченні про суспільно-економічні формації і теорію класової боротьби, виглядає чи не найбільш «стрункою» і зрозумілою, її наріжним положенням є теза про відповідність кожному суспільному ладові певного типу етнічного утворення (зрілості): у первіснообщинній формації склалися рід і плем'я; при рабовласницькій та феодальній — народність; при капіталістичній – нація, а комуністичній формації повинно відповідати інтернаціональне братерство народів, у якому зникнуть класові та інші (отже, й етнічні) відмінності. (Побудована на штучних теоретичних постулатах та ідеологічних догмах, ця схема переповнена внутрішніми суперечностями. Зокрема, двом різним класовим формаціям (рабовласницькій та феодальній) чомусь мав відповідати один тип етнічної спільноти — народність, а нація відразу оголошувалася «історично відносним» та «реакційно-консервативним» явищем, тому вона повинна була поступитися вже насправді примарливому та надетнічному утворенню — «вселюдському братерству» тощо. Сама практика світового суспільного розвитку доводить, що етнічна самобутність була і ще тривалий час залишатиметься важливим фактором суспільного розвитку та найвиразнішою ознакою виокремлення (ідентифікації) людських спільнот та окремих соціумів.)
Соціокультурна концепція Ю. Бромлея загалом не виходить за межі марксистсько-ленінського вчення, (проте вона не є суцільно заідеологізованою, оскільки вміщує низку теоретичних розробок, важливих для розуміння феномена етносу та етногенезу. )
Ю. Бромлей обґрунтував соціокультурний (соціоісторичний) підхід до проблеми етногенезу. Він розглядав етнічні утворення як соціально-історичні категорії, доводячи, що їх виникнення та формування зумовлюється не біологічними законами природи, а специфічними законами розвитку людства. Маючи єдині біологічні ознаки, людство розпадається на етноси, відмінності між якими визначаються, насамперед, особливостями соціальної організації.
Для обґрунтування своєї теорії Ю. Бромлей висунув два базові поняття — «етнос» і «етнікос», які у «широкому» та «вузькому» значеннях розкривають природу етнічних утворень. Під етносом він розумів особливий тип соціальної групи, форму колективного співжиття людей, здатну до багатовікового існування завдяки самовідтворенню. Це доволі абстрактне формулювання конкретизувалося чіткішим визначенням етнікоса як історично сформованої на певній території сукупності людей, яким притаманні спільні, відносно стабільні особливості мови, культури, психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), що зафіксовано у самоназві (етнонімі).
У літературі з проблем етнічного розвитку широко використовується запроваджене Ю. Бромлеєм поняття «етносоціальний організм» («есо»), яке відображає взаємозв'язок етнічного та соціально-економічного факторів, а також соціоісторичну етапність розвитку етносу. Заперечуючи роль біологічного фактора в етнотворенні, він доводив, що й ендогамія зумовлена не стільки природними, скільки суспільними явищами (звичаї, мова, релігія тощо). Вчений правильно розумів природу людських рас, але, виходячи зі своїх соціологізаторських принципів, заперечував, що «расова єдність» є обов'язковою ознакою етнічної спільноти.
Біосоціальна концепція етногенезу ґрунтується на поєднанні соціально-історичних та біологічних (популяційних) чинників. Еволюція виду Homo sapiens ніколи не припинялась, але перейшла зі сфери філогенезу в етногенез. (Філогенез – історія розвитку живих організмів, він перебудував біологічну природу і зовнішні антропологічні риси людини). Кожен етнос, як і будь-яка біологічна популяція, має ареал поширення і складні зв’язки з навколишнім природним середовищем. Найповніше це проявляється у господарсько-культурній історії, побуті та етнічній свідомості. Все це вимагає розглядати етногенез як сукупність господарських, культурних, історичних та природних процесів (повільних і непомітних чи вибухових і стрибкоподібних). На початковому етапі людської історії расогенез і етногенез були нерозривно пов’язані з антропогенезом і проходили паралельно. Ранній етап етногенезу пов’язується з появою екзогамних доплемінних етнічних груп епохи палеоліту. Їх об’єднували традиції виготовлення знарядь праці, спільна мова, первісна самосвідомість, протиставлення себе чужим. В післяльодовикову епоху (мезоліт) формуються протоетноси – групи рухливих племен, що складали діалектну і культурну спільність, були пов’язані кровною спорідненістю, дружніми зв’язками, обрядами, звичаями – тобто мали етнічну самосвідомість. В епоху неоліту – енеоліту, при переході до виробляючого господарства, виникненні постійних поселень формуються розширені соціальні групи - етноплемена, що мають етнічну територію, мову, самосвідомість, самоназву, свята і обряди. З епохи неоліту ендогамія визначає межі всіх сформованих етнічних спільнот від племені до сучасних етнонацій. Вона посилювала кровну спорідненість та культурно-побутову єдність членів племені. Винайдення металів, технічні досягнення, соціально-економічні та політичні перетворення, швидке зростання населення та ін. зумовили формування складних територіальних соціально-політичних спільнот у вигляді союзів племен і ранньодержавних утворень. Тривале співіснування в межах одного політичного утворення, спільність економічних інтересів, переважання шлюбної та соціально-економічної ендогамності поступово посилювало єдність племен і перетворювало їх у складні етнотериторіальні спільноти – етноси. Енергетична концепція етногенезу сформована Л. Гумільовим. Етнос розглядається як біофізична реальність, підпорядкована законам біосфери і залучена до всіх процесів, що в ній відбуваються.