[pic]Тема 1.Культура як соціальне явище.Феномен української культури.
| Питання теми: |
| |1. Поняття «культури».Сутність, структура, основні функції культури. |
| | |
| |2.Поняття «національна культура» та специфіка українського типу культури. |
| | |
| |Основні терміни теми: артефакт, духовна культура, історія культури, культура, культурні норми, культурні цінності, масова культура, |
| |матеріальна культура, менталітет, національна культура, світова культура, традиції культури, філософія культури, елітарна культура. |
| | |
| |1.Сучасне розуміння категорії „культура" пов'язане з Існуванням різних точок зору, тому для його усвідомлення необхідно провести їх |
| |класифікацію. При цьому необхідно звернути увагу на те, що класифікації можуть бути різними. Так, згідно однієї, існуючої точки зору можна|
| |згрупувати навколо трьох підходів: |
| |1. Антропологічного, при якому стирається межа між поняттями „культура", „спосіб життя людей", „суспільне життя". |
| |2. Соціологічного, при якому культура охоплює не все життя суспільства, а тільки його певну частину, є окремою сферою суспільства поряд з |
| |іншими сферами. |
| |3. Філософського, при якому культура розуміється як якісна характеристика суспільства, як вираження цього суспільства. |
| |Всі підходи мають як вразливі місця, так і певні позитивні моменти. Але саме філософський підхід до культури дає можливість розкрити її як|
| |цілісний феномен, а не як суму цінностей. Важливо з'ясувати, що становить основу цієї цілісності. Більша частина дослідників схильна |
| |дивитись на культуру як на наслідок суспільне корисної діяльності людини. Причому діяльність спрямована на „культивування", удосконалення |
| |чогось, завжди передбачає спільні зусилля. Тобто культура в істинному розумінні цього слова ніколи не роз'єднує, навпаки, вона об'єднує |
| |людей. Царина культури завжди життєтворча, а не життєруйнівна. З цієї позиції словосполучення „антигуманна культура", що інколи |
| |застосовують в сучасній публіцистиці, втрачає всякий сенс. Саме гуманізм, як цілісна система цінностей, спрямованих на всебічний розвиток |
| |і удосконалення людства, становить той абсолютний критерій, який дає змогу визначити, що у світовій або національній історії відноситься |
| |до дійсно культурних надбань, а що є здобутком хиб і оман. |
| |Інша класифікація всі існуючи точки зору на культуру ґрунтує навколо трьох підходів: |
| |1. Культура розуміється як творча діяльність. |
| |2. Культура розуміється як спосіб діяльності. |
| |3. Культура розуміється як результати діяльності. |
| |Кожний з цих підходів в певній мірі обмежений. Тому доцільно дати визначення на основі синтезу цих трьох підходів. Культура - це історично|
| |визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, висловлений в типах і способах життя і діяльності людей, а також |
| |в створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. Зрозуміти сутність культури можливо лише через призму діяльності людини, народів, що|
| |населяють планету. Культура не існує поза людиною. Вона пов’язана з людиною і породжена тим що ця людина постійно прагне шукати сенс свого|
| |життя і діяльності, удосконалювати себе і світ, в якому вона живе. |
| |Діяльнісний підхід виявився дуже продуктивним при визначенні сутності культури. Початковий розгляд культури дозволяє окреслити її сутність|
| |першого порядку, яка показує себе історично відпрацьованим способом діяльності. Розгляд цих способів діяльності з позицій її суб'єкта і |
| |цілей його діяльності, дає можливість визначити сутність культури другого порядку, що безпосередньо виявляє цінність цих способів |
| |діяльності з точки зору суб'єкту діяльності, його саморозвитку. |
| |Людські цінності становлять сутність культури другого порядку. Але цілі і цінності культури виробляються на основі цілісних уявлень людини|
| |про навколишній світ, про себе, своє відношення до своєї дійсності, тобто на основі її світогляду. Тобто існує сутність культури третього |
| |порядку - світоглядна сутність культури. Виходячи із світоглядної сутності культури, можна будь який тип культури визначити через пануючий|
| |в суспільстві тип світогляду. |
| |Людина не народжується соціальною, а лише в процесі діяльності стає такою. Освіта, виховання - це ні що інше як оволодіння культурою, |
| |процес передачі її від одного покоління до іншого. Отже, культура означає прилучення людини до суспільства. Кожна людина, становлячись |
| |дорослішою, передусім оволодіває тією культурою, яка вже була створена до неї, освоює соціальний досвід, нагромаджений її попередниками. |
| |Оволодіння культурою може здійснюватись у формі міжособистих стосунків (спілкування в дошкільних закладах, школі, вищих навчальних |
| |закладах, підприємстві, сім'ї, неформальних організаціях) і в формі самоосвіти. Велику роль в цьому грають засоби масової інформації - |
| |радіо, телебачення, преса. Освоюючи накопичений раніше досвід, людина може внести свій власний внесок в розвиток культури. |
| |Процес соціалізації - це безперервний процес оволодіння культурою і разом з тим індивідуалізації, тому що цінності культури обумовлюють |
| |конкретну індивідуальність людини, її характер, психічний склад, темперамент. |
| |Культура - це складна система, яка вбирає і відбиває суперечності усього світу. В чому вони виявляються? |
| |1. В протиріччі між соціалізацією та індивідуалізацією особи: з одного боку людина неминуче соціалізується, засвоює норми суспільства, а |
| |з іншого - намагається зберегти індивідуальність своєї особи. |
| |2. В протиріччі між нормативністю культури і тією свободою, яку вона надає людині. Норма і свобода - це два початки які борються. |
| |3. В протиріччі між традиційністю культури і тим оновленням, яке відбувається в її організмі. |
| |Ці і інші протиріччя складають сутнісну характеристику культури, вони є джерелом її розвитку. Культурі притаманні власні закони |
| |функціонування. Під останніми розуміються -сутнісні, стійкі, повторювані відносини, що об'єктивно існують між культуротворчими явищами, |
| |процесами які відображають зв'язки між ними, особливості їх функціонування протягом певних періодів та епох існування людства. |
| |Виділяють такі закони: |
| |1. Закон єдності і різноманітності культур. Він стверджує, що культура - здобуток усього людства, вона втілює родову властивість людини і|
| |людства. Національні ж культури народів внутрішньо єдині і одночасно самобутні, унікальні. Різноманіття і єдність культури - це об'єктивна|
| |реальність. |
| |2. Закон спадкоємності і розвитку культури. Він проголошує, що культура є історичним успадкованим досвідом поколінь людського|
| |роду. Спадкоємність – основа розвитку культури, вона є важливою об'єктивною закономірністю. |
| |3. Закон неперервності і безперервності розвитку культури. Культура складна система, яка в своєму розвитку перервна |
| |і одночасно безперервна. Кожна історична епоха людства, цивілізація має свій вид культури. Це є свідченням перервності культури. |
| |Однак стара культура не знищується. Кожна епоха в розвитку людства наслідує досягнення попередніх культур, поєднуючи їх в систему|
| |суспільних відносин. Перервність носить відносний характер. Безперервність – абсолютний. |
| |4. Закон взаємодії і співіснування різних, навіть суперечливих культур. Взаємовплив, співробітництво культур - об'єктивна закономірність.|
| |5. Закон функціональної єдності і взаємозалежності існування природи, людини, культури у Всесвіті. Він стверджує - технічні та |
| |технологічні досягнення культури нині набули такого розвитку, що являють собою небезпеку для самого існування людства і природи, планети |
| |Земля, як частини Всесвіту. |
| |Культура – це дуже складна, багаторівнева система. Структурні частини культури прийнято виділити на основі її носіїв. На цій підставі в |
| |культурі правомірно виділяти світову і національну культури. Світова культура - це синтез кращих досягнень національних культур, що стали |
| |загальнолюдським надбанням. Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного |
| |суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються в духовній сфері, перш за все в мові, |
| |літературі, музиці, живопису, філософії, традиціях, релігії. Матеріальну сферу національної культури складають лад економічного життя, |
| |традиції праці й виробництва, культура господарювання тощо. |
| |За конкретними носіями виділяється культура міська і сільська, класова, професійна і молодіжна, культура сім'ї чи окремої людини. |
| |Загальновизнаним є виділення народної (непрофесійної) і професійної культури. |
| |Культура поділяється на певні роди і види. Основою для подібного розподілу є урахування різноманітності людської діяльності. Виходячи з |
| |цього виділяють матеріальну та духовну культуру. Але їх підрозділ має умовний характер, тому що в реальному житті вони взаємозв'язані. |
| |До матеріальної культури належать такі її різновиди: культура праці і виробництва, культура побуту, культура регіону і місця проживання, |
| |фізична культура, екологічна культура. |
| |Духовна культура також виступає багатошаровим утворенням і складається з пізнавальної, філософської, моральної, художньої, правової, |
| |педагогічної, релігійної. |
| |Матеріальна і духовна культури перебувають у стані єдності, цілісності. І матеріальна і духовна культури складаються з продуктів які мають|
| |неприродне походження. Вони створені творчою працею людини і називаються артефактами, тобто штучно створеними. В людській діяльності, у |
| |реальному житті практично неможливий розподіл на суто матеріальне і духовне, оскільки кожна матеріальна дія (фізична діяльність) |
| |невіддільна від свідомого акту, від проникнення духу, а духовний бік життєдіяльності має матеріальну оболонку. |
| |Матеріальна сфера культури припускає наявність таких компонентів, як людина, діяльність і її наслідки. Розвиток людини як суб'єкта |
| |матеріального виробництва, її фахових знань, умінь і навичок, досвіду, здібностей і потреб, спрямованих на олюднення навколишнього світу, |
| |становить її суть і мету. Формування і реалізація названих якостей у діяльності, тобто упредметнення особистісної форми, забезпечує |
| |функціонування і предметної форми матеріальної культури – засобів виробництва, засобів споживання, виробничих відносин, а також творення |
| |людського життя. |
| |Духовна культура є тією сферою діяльності, яка пов'язана із свідомістю, духом, його формуванням, розвитком і вдосконаленням. Природно, в |
| |такому випадку, вважають її основою духовний стан людей, їхні духовні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації. Мотиви, |
| |соціально-психологічні настанови діяльності, ідеали, уявлення про зміст життя, щастя, справедливість тощо, в цілому світогляд, |
| |ментальність, творчій потенціал (особистісна форма), що формується і підносяться у процесі духовної діяльності, а також реалізуються у |
| |вигляді наочно-сприйнятних результатів цієї діяльності (предметна форма культури) – формах свідомості і соціальних інститутах; моралі, |
| |праві, політиці, філософії, науці, мистецтві, релігії, системах освіти і виховання, культурно-освітньої роботи, звичаях, традиціях, |
| |обрядах, суспільній думці тощо. Окрім того, духовну культуру характеризують і ті відносини, що складаються при здійсненні духовної |
| |діяльності. |
| |Культура функціонує в таких формах як система навчання, наука, мистецтво, література, міфологія, релігія, мораль. Ці форми взаємодіють |
| |одна з одною, створюючи єдину систему такого унікального явища як культура. В різні культурно-історичні епохи характер взаємодії форм |
| |культури своєрідний. Так, наприклад, в умовах цивілізацій Стародавнього Сходу і в добу Середньовіччя домінувала в цій взаємодії релігія, в|
| |добу Відродження -мистецтво, а в добу Нового часу - наука. |
| |Призначення культури та роль, яку вона відіграє в суспільстві, виявляються в її функціях. Складна і багаторівнева структура культури |
| |зумовлює її поліфункціональність. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, а |
| |також людинотворча. |
| |Важливе місце серед них належить пізнавальній. В чому вона виражається? По-перше, у фіксації в кожну конкретну історичну епоху результатів|
| |пізнання світу. При цьому подається цілісна картина пізнання та освоєння навколишнього світу, поєднуються результати наукового, ціннісного|
| |та художнього його відображення. У відповідності з рівнем духовної культури ми судимо про рівень пізнання світу в певну епоху, а отже, про|
| |ступінь панування людини над стихійними силами природи і суспільства. |
| |По-друге, культура це самосвідомість соціальних груп населення, націй, класів, суспільства в цілому. Завдяки культурі ці суб'єкти пізнають|
| |самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії. |
| |Найважливішого функцією культури є інформаційна, її ще називають функцією трансляції соціального досвіду чи функцією історичної |
| |спадкоємності. Культура виступає складною знаковою системою, єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, |
| |від одного народу до іншого.Адже крім культури, суспільство не має ніякого іншого механізму трансляції всього досвіду, нагромадженого |
| |людством. Тому невипадково культуру вважають соціальною пам'яттю людства. Розрив культурної спадковості прирікає нові покоління на втрату |
| |соціальної пам'яті (феномен манкуртізму). |
| |Культура - це не просто „комора" нагромадженого людством соціального досвіду, а засіб його активної переробки, відбору тієї інформації, |
| |яка необхідна певному суб'єкту. |
| |З інформаційною функцією культури нерозривно пов'язана комунікативна. Вона забезпечує багатогранність спілкування людей. Спілкування за |
| |своїм характером буває безпосереднім і опосередкованим. Безпосереднє спілкування - це пряме засвоєння надбань культури. Воно доповнюється |
| |непрямим, опосередкованим - коли реалізується через засвоєння культурної спадщини.Спілкування між людьми здійснюється за допомогою різних |
| |засобів, знакових систем (літературної мови, „мов" науки та мистецтва). Сьогодні наука створює умовні, спеціальні мови, галузь |
| |застосування яких обмежена в основному електронікою („Алгол", „Фортран" тощо), на яких здійснюється комп'ютерне програмування. Звичайно, |
| |ці „мови" ніколи не заміняють живої мови повсякденного людського спілкування, але діапазон їх застосування з розвитком |
| |електроном-обчислювальної техніки зростає. |
| |Регулятивна (нормативна) функція культури пов'язана з регулювання різних видів суспільної і особистої діяльності людей. В сфері праці, |
| |побуту, міжособистісних відносин культура так чи інакше впливає на поведінку людей і регулює їх вчинки, дії і вибір тих чи інших |
| |матеріальних і духовних цінностей. Нормативна функція культури включає надзвичайно широке коло вимог, які пред'являються до духовного |
| |світу людини, її знань, світогляду, моральних якостей тощо. Регулятивна функція спирається на такі нормативні системи, як мораль і право. |
| |Ціннісна, або аксіологічна функція відбиває найважливіший якісний стан культури. Культура як система цінностей формує у людини цілком |
| |визначені ціннісні потреби і орієнтації. За їх рівнем і якістю люди частіше всього судять про ступінь культурності тієї чи іншої людини. |
| |Моральний та інтелектуальний рівень людини виступає критерієм відповідної оцінки. |
| |У динамічному процесі функціонування культури відбувається формування духовного обличчя людини, її світогляду, політичних, правових, |
| |моральних, художніх, релігійних поглядів, виробляються певні ціннісні орієнтації, моральні установки, культурні смаки, формується |
| |багатогранний духовний світ людини. |
| |Гуманістична чи людинотворча функція є головною, системоутворюючою функцією культури. Культура покликана сформувати певний тип особи, який|
| |би відповідав вимогам певного суспільства. Але вона не лише пристосовує людину до певного середовища, сприяє її соціалізації. Вона ще й |
| |виступає універсальним фактором саморозвитку людини, людства. Кожного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт |
| |власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку й задоволення матеріальних і духовних потреб, різноманітних |
| |людських здібностей, висуванні перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступові є |
| |новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи. |
| | |
| | |
| |2.Національна культура є оригінальним, самобутнім, властивим лише для даного народу способом бачення світу, поведінки в ньому, системою |
| |норм, цінностей та ідеалів. Кожна національна культура обов`язково має в собі співвідношення національних та загальнолюдських цінностей, |
| |оскільки жодна культура не може розвиватися ізольовано. У складі національної культури можна виділити цілий ряд елементів, які |
| |характеризують і визначають її розвиток. До них можно віднести культурноформувальні чинники географічного середовища,політичну і правову |
| |системи, особливості побуту . Крім того, важливого значення у процесах розвитку національної культури набувають особливості національного |
| |характеру та менталітету народу. Спроби визначення специфіки національної культури залежить від особливостей відповідних культурологічних |
| |напрямків. Одним з таких напрямків є географічний детерменізм,який набув особливої популярності в ΧΙΧ ст.(Т.Р.Мальтус, Л.Гумільов). |
| |Основна ідея даного напрямку полягає в тому, що географічні чинники – кліматичні умови, особливості ландшафту – обумовлюють специфіку |
| |культури. |
| |Не можна всі особливості культури виводити винятково з географічних чинників, але вони мають особливе значення на етапі формування |
| |культури: чим нижчим є рівень технічної могутності культури, тим більшою є її залежність від географічних факторів. |
| |У ΧІΧ ст. виникає психологічний напрям у дослідженні культури. Його представники стверджували, що всі індивіди одного народу несуть |
| |відбиток особливої природи народу на своєму тілі і душі. Психічну подобу представників одного народу спочатку назвали «народним духом». |
| |Пізніше це явище отримало назву «менталітет».Менталітет – це специфіка світосприйняття та світотлумачення, властива конкретному народу. |
| |Як зазначає сучасний дослідник даної тематики Ф.Х.Кессиді, «кожна нація – це свого роду індивідуальність, жива цілісність, головними|
| |ознаками якої є особливості психічного складу і типів мислення. Історія кожного народу (за інших умов) є результатом взаємодії |
| |змінного соціального середовища і відносно незмінного складу (характеру)духовного світу цього народу». В процесі свого розвитку нації |
| |утворюють властиву для них систему уявлень про внутрішній і навколишній світ, час і простір та своє місце в них, а також особливі засоби |
| |переживання, сприйняття і відображення світу (мову, символи, знакову систему тощо). Разом узяті, вони складають національно-своєрідну |
| |картину світу, національний космос, що співвідноситься з поняттям національного типу культури. Національна культура проходить різні етапи |
| |в своєму розвитку, які становлять частку культурно-історичного процесу, вступає в безпосередній чи опосередкований діалог з іншими |
| |культурами, відчуваючи на собі їхні впливи. Але все ж таки стан кожної культури визначається, передусім, внутрішніми процесами, а вже |
| |потім — зовнішнім впливом. Кожна національна культура обов'язково має в собі співвідношення національних та загальнолюдських цінностей, |
| |оскільки жодна культура не може розвиватися ізольовано. |
| |Історично так склалося, що протягом тривалого часу українська культура перебувала у тіні інших культур. Саме ця обставина створила певний |
| |стереотип сприйняття її як вторинної і провінційної. Тим часом, самобутня культура українського народу є не лише повноправним і унікальним|
| |елементом світової культури, а й важливим чинником світового культурно-історичного процесу. Становлення і розвиток культури України |
| |можливо висвітлити тільки з урахуванням контексту розвитку світової культури та цивілізації. Отже, усвідомлення феномена української |
| |культури означає сприйняття її як цілісної системи у процесі історичного розвитку та у взаємозв'язку з культурами інших народів. |
| |У складі національної культури можна виділити цілий ряд елементів, які характеризують і визначають її розвиток. До них можна віднести |
| |культуроформувальні чинники географічного середовища, політичну і правову культуру, культуру побуту тощо. Крім того, важливого значення у |
| |процесах розвитку національної культури набувають особливості національного характеру та менталітету народу. |
| |Українська культура належить до європейського кола культур, де традиційно вищою цінністю визнавалися свобода і значущість особистості. |
| |Саме визнання особистості як основної цінності національної культури може забезпечити прогресивний культурний розвиток країни. Культура |
| |виступає, водночас, і як мірило цивілізованості етносу, і як форма та зміст внутрішнього зв'язку поколінь. Процес створення і передавання |
| |всього найкращого, формування культурної традиції є своєрідною потребою кожної нації. Протягом усього часу свого існування український |
| |народ творив культуру, яка постійно збагачувалась, незважаючи на постійну загрозу знищення етносу та його асиміляції. |
| |Перший період розвитку культури України пов'язаний з її глибинними джерелами. Це досить тривалий часовий відрізок, який охоплює період від|
| |початків людської цивілізації на цій території до культури східнослов'янських племен дохристиянської доби. Племена і народи, які проживали|
| |на цій території впродовж тисячоліть, творили культуру, передаючи її у спадок наступним поколінням і забезпечуючи цим безперервний |
| |прогресивний розвиток. Найдавніші свідчення перебування людини на території України датуються ще добою пізнього палеоліту. У наступні |
| |епохи розширювалися сфери людської діяльності, вдосконалювалися зміст і форми культуротворення, змінювалася сама людина. Відчутний слід |
| |залишили в історії культури України племена трипільської культури, для яких характерними були високий розвиток землеробства і суспільної |
| |організації. Трипільська кераміка надовго пережила своїх творців і слугувала взірцем для наступних поколінь. Античні джерела сповіщають |
| |про племена кіммерійців, які проживали на нашій території і мали культурні зв'язки з народами Малої Азії і Кавказу. Культура племен |
| |іранського походження, зокрема скіфів, — ще одна яскрава сторінка розвитку людської цивілізації на українських територіях. Скіфському |
| |періоду відповідає час існування на узбережжі Чорного моря грецьких міст колоній, де значного розвитку досягли сільськогосподарські |
| |ремесла, торгівля, архітектура, мистецтво. Культура античних міст Північного Причорномор'я сприяла розвитку економічного життя, суспільних|
| |відносин і культури місцевих племен, що прискорювало процес розкладу первіснообщинного ладу і сприяло їх подальшому прогресу. |
| |Племена черняхівської культури — анти — мали усталені торговельні та культурні зв'язки з Римом, що було важливим чинником розвитку |
| |культури племен на землях антів. Чималий вплив на антів у галузі військової техніки та організації справили племена готів, що жили на |
| |півдні України. |
| |З розпадом первісного ладу на території слов'янських племен виникають напівдержави - об'єднання союзи племен, на чолі яких стояли князі.|
| |На рубежі VIІІ- ІХ ст. у Середньому Подніпров'ї склалося державне утворення «Руська земля», яке мало більш високий рівень політичної |
| |організації у порівнянні з давніми союзами племен і об'єднувало вже кілька таких союзів. У другій половині ІХ ст. переважно завершився |
| |тривалий процес становлення давньоруської держави — Київської Русі. |
| |Культура доби Київської Русі — це другий період формування культури України. За часів князювання Володимира Святославича на київських |
| |землях було введене християнство за грецьким зразком, що відповідало тодішнім інтересам держави. Християнство сприяло розширенню |
| |економічних і культурних відносин Київської Русі з європейськими країнами і, по суті, володіло монополією на культурне творення у державі.|
| |Склалася і розвивалася давньоруська мова, почався інтенсивний розвиток освіти, літератури, мистецтва. Давньоруська культура — одна з |
| |найяскравіших сторінок історії культури середньовіччя. Давньоруські майстри внесли у скарбницю світової культури багато нового і цінного. |
| |Вони творили з глибоким відчуттям реальної краси навколишнього світу. Релігійні сюжети, створені ними, сповнені живою красою реального |
| |буття, зворушливо передають ідеї гуманізму і добра. У всіх творах давньоруських майстрів можна простежити риси, які йшли з життєдайного |
| |джерела народної творчості. Культура Київської Русі створила ті традиції, що використовувалися всіма поколіннями давньоруської й |
| |української народностей. |
| |Наступний період – третій – це час, позначений формуванням української народності. З середини XIII ст. Русь зазнавала руйнівних нападів |
| |монголо-татарських орд, що мали катастрофічні наслідки для її економіки і культури. За цих умов феодальна роздробленість посилюється, |
| |цього ж часу починаються процеси етногенезу — визрівання етнічних спільностей — української, білоруської, російської, які розвивалися на |
| |ґрунті стародавніх племінних відмінностей. Формування української народності проходило на території Київського, Переяславського, |
| |Чернігово-Сіверського, Волинського і Галицького князівств. Центром цього процесу стало Середнє Подніпров'я. Українська народність починає |
| |виступати як окрема етнічна спільність зі своєю мовою, територією, особливостями економічного життя і своєрідною культурою. Назва |
| |«Україна», яка спершу вживалася тільки у Південній Русі, набула також етнічного значення і поширилася на всі землі, де формувалася |
| |українська народність. До середини XVII ст. тривав процес формування основних рис української народності, складалася її територія, мова, |
| |економічна спільність, психічний склад. Процес формування української народності супроводжувався загостренням соціальних суперечностей, |
| |викликаних боротьбою народних мас проти іноземного гноблення. У цей період з'являється в Україні нова соціальна верства — козацтво, якому |
| |судилося відіграти епохальну роль в історії і культурі України. Четвертий період розвитку української культури проходив під впливом |
| |визвольної війни народу під проводом Богдана Хмельницького. Усна народна творчість другої половини XVII ст. відобразила найголовніші події|
| |тієї доби. У процесі визвольної боротьби значно поширився світогляд українців, зросла їх етнічна самосвідомість. Розвивається освіта, |
| |книгодрукування сприяє зміцненню культурних відносин України з іншими народами. Події визвольної війни опиняються у центрі уваги |
| |літераторів, художників, музикантів, істориків. Триває розвиток системи літературних жанрів, розробляються теоретико-мистецькі проблеми. |
| |У другій половині XVIІ ст. в Україні поширюється стиль бароко, який став стилем епохи, цілісною художньою системою. У XVIII ст. українська|
| |культура продовжувала розвиватися у важких умовах. Територія України залишалася у складі різних держав, обмежувалися культурні права |
| |українського народу, гетьманська влада слабшала, а згодом була остаточно скасована. Українська православна церква втратила свою автономію,|
| |стала частиною Російської церкви. Однак навіть у цих умовах творчій геній українського народу створив ряд неперевершених шедеврів, які |
| |стали надбанням не тільки вітчизняної, а й світової культури. Культура цього часу стає більш оригінальною і національною, поступово |
| |відходять старі традиції та ідейно-стетичні концепції. |
| |Наступний період розвитку української культури пов'язаний з глибокими перетвореннями у всьому слов'янському світі. Уже наприкінці XVI11 |
| |ст. почалися процеси формування слов'янських націй, які супроводжувалися бурхливим розвитком національних культур, формуванням етнічної |
| |самосвідомості. Джерелом, з якого постають процеси українського національно-культурного відродження XIX ст., був фольклор. Українська |
| |інтелігенція, яка народжується цього часу, сприяє розвитку демократичних напрямів у культурі. Розвиток нації знаходить вияв у неповторних |
| |національних формах культурної творчості. Розквітає українська література, відбувається становлення професійного театру, започатковується |
| |музична класика, реалістичного вияву набуває живопис. У XIX ст. витворилася не лише національна культура, спільна для сходу і заходу |
| |України, але й виник особливий тип митця, діяча української культури, який характеризувався тісним зв'язком із народним життям. |
| |Історія української культури XX ст. — складний і суперечливий час — це шостий період розвитку етнокультури українців. Культура України XX |
| |ст. — це свідчення незламного духу народу, який постійно тяжів до збереження власної мови, історичної пам'яті, мистецьких надбань минулих |
| |часів. Початок століття був періодом, коли закладалися головні, фундаментальні засади, з яких виходив розвиток культури України у подальші|
| |часи. XX ст. характеризується аритмією культурного розвитку. Бурхливе століття відбилося на формах, змісті та ідейному розвитку |
| |української культури. Високі злети чередувалися з падіннями, українська культура виходила на високу орбіту світової культури і одночасно |
| |зазнавала нечуваних утисків тоталітарної системи. |
| |90-ті роки XX ст. започаткували сьомий етап історії української культури. Акт про державну незалежність України, прийнятий 24серпня 1991 |
| |р., відкрив нову сторінку в історії культури України. Чи не вперше український народ отримав можливість вільно творити. |
| |У процесі розбудови нової держави актуальною стає проблема людини як творця. По суті відбувається зміна світоглядного ставлення до |
| |людини, гуманістичного усвідомлення ролі людини у процесі творчості. Гуманістична орієнтація суспільства має на меті втілення у практику |
| |пріоритетів загальнолюдських цінностей, які знаходять вираження у національній культурі. У XXI ст. Україна увійшла незалежною державою. |
| |Поступово вона посідає гідне місце у світовій системі економічних, політичних і культурних зв'язків. |
| |Специфіка українського типу культури значною мірою зумовлюється належністю української території до ареалу стародавньої хліборобської |
| |осілої культури, котра довгі століття, якщо не тисячоліття, знаходила опору свого існування в традиціоналізмі. Українська культура та |
| |суспільство здавна пронизані глибокою повагою до традиції, прагненням до усталеності, обережністю або нехіттю до новацій, що нерідко |
| |давало підстави для висновків про впертість як рису національного характеру українців. Прагнення до стабільності та рівноваги — характерні|
| |риси, успадковані від аграрного типу культури, що спрямована передусім на гармонію з навколишнім природним середовищем. |
| |Природа займає особливе місце в духовній культурі українського народу. Пейзаж набагато характерніший для українського образотворчого |
| |мистецтва, аніж інші жанри. Він включає в себе, зокрема, мальовничі краєвиди Лівобережжя і Слобожанщини, степові простори Півдня, гірські |
| |річки, полонини і ліси Заходу. Але найчастіше географічним символом України виступає Дніпро, в той час, як лагідний затишок білої хати під|
| |стріхою, оточеної невисоким тином і неодмінним садком з квітами є типовим для уявлень про українську «малу Батьківщину». Мотиви степової |
| |безкінечності, волі, мандрів у невідому далечінь і зв'язаний з цим образ шляху як символу буття примушують нас згадати про долю княжих |
| |дружинників, козаків, чумаків, мандрівних дячків, переселенців до Сибіру та Америки. Постійне спілкування з природою, відчуття небезпеки і|
| |незахищеності формували в українців своєрідний фаталізм, ліричну меланхолійність з присмаком влучного гумору, надавали перевагу здоровому |
| |глузду перед почуттям. |
| |В той же час, посеред не обмеженої стійкими кордонами розтягненості, чужої стихії завжди відчутним було прагнення українців до творення |
| |острівців стабільності, що виступають то у вигляді укріпленої фортеці — Січі, то військового табору на степовій рівнині, то хуторських |
| |вкраплень у сільському морі, то окремої хатини (молодих, як правило, відділяли після одруження); подібними ж острівцями виглядали й |
| |нечисленні осередки української інтелігенції в іншомовних містах від середньовіччя до сучасності. |
| |Поєднання природного начала з індивідуальним знаходило своє гармонійне відображення в естетизмі українців, нахилі та здібності їх до наук,|
| |мистецтва, освіти, культури. Широке визнання здобули українські народні пісні. Недарма фігура співця — кобзаря — давно вже перетворилася |
| |на символ співучої України, веселої до самозабуття, тужливої до сліз, але завжди ліричної та чуттєвої. |
| |Український народ порівняно довго зберігав стійкі ознаки родового суспільства з властивим для нього перенесенням сімейних взаємин на |
| |соціальне життя. Отаман називався батьком і козаками середньовіччя, і повстанцями та партизанами XX ст.; батьком іменували народні |
| |перекази Тараса Шевченка і псевдонародні — радянського «вождя всіх часів і народів». |
| |Особливу роль відіграє в українській культурі жіноче начало, яке домінує над чоловічим у побутовому та культурному житті Жінка, як |
| |правило, виявляє більшу енергію і заповзятливість, ніж чоловік, у сімейних справах; вона користується великою повагою в ролі нареченої та |
| |матері сімейства; навколо дівчини створено справжній культ любовною лірикою українців; зрештою, сама Україна часто виступає у вигляді якщо|
| |не матері, то покривдженої дівчини. |
| |Суспільний ідеал українців здавна лежав у вільних громадах, асоціаціях, артілях, відзначався демократизмом і прагненням до соціальної |
| |рівності, а також неприйняттям авторитарного начала, тим більше, якщо воно не зв’язане з родовим чи моральним. «Громада — великий |
| |чоловік», — кажуть українці, але їхні суспільні цінності, що ґрунтувалися на традиційних, родових взаєминах, не переросли в правові у |
| |такій мірі, щоб прищепити почуття особистої дисципліни, громадського обов'язку незалежно від власних уподобань індивіда. Чи не в цій |
| |нехіті до лідера — з одного боку і прагненні до соціальної однорідності — з другого, слід шукати, поряд з іншими причинами, пояснення |
| |відриву верхнього прошарку українського суспільства від власного етнокультурного ґрунту: в ХУІ-ХУП ст. — до польського, а в кінці ХУШ-ХІХ |
| |ст. — до російського? Стати аристократом, дворянином, представником еліти означало, як правило, розірвати зв'язок зі своїм народом. В |
| |іноетнічному, іншомовному середовищі українці досягали справжніх вершин, в той час, як доля українського політика, ідеолога, митця, |
| |вченого була в більшості випадків сумною. |
| |Історичний процес українського народу ось уже кілька століть символізує козацтво. Недарма український народ та його країна ще на початку |
| |XIX ст. називалися козацькими. Козак є таким же репрезентантом всього українського, як, приміром, ковбой — американського, чи шляхтич — |
| |польського. Військові подвиги козацтва лежать в основі українського пісенного епосу та історичної пам'яті, козацька держава — Гетьманщина |
| |— довгий час була втіленням політичного буття українців, козацька тематика була провідною в часи формування національної самосвідомості. |
| |Слід зауважити, що традиційність української сільської, хліборобської, родинної культури довгий час оберталася пануванням села над містом.|
| |Сільський пейзаж, побут, народне житло та одяг, страви, чарівні народні пісні — все це і понині широко використовується для визначення |
| |національної специфіки української культури, репрезентує її в очах інших народів. В той же час поняття українського міста з властивим для |
| |нього модерним способом життя, субкультурою окремих соціальних груп починає повертатися до української культури лише в другій половині чи |
| |наприкінці XX ст. Українська культура досі не стала міською в цілому, можливо, через те, що почувала себе загроженою і мусила стояти на |
| |сторожі своїх основ. Але утримувати свою індивідуальність на основах непорушності в умовах швидкоплинного часу не вдавалося нікому. Звідси|
| |мотиви постійної туги, плачу над минулим і сучасним, смутку і печалі, в які оповиті твори кращих представників української культури. |
| |В цілому ж українська національна культура досить молода в порівнянні з багатьма сучасними культурами західноєвропейського ареалу. В силу |
| |багатьох історичних обставин вона ще не встигла здобути широке світове визнання власної цілісності, своєрідності і неповторності в очах |
| |багатьох розвинених народів, освоїти «вічні» проблеми буття в такій мірі, щоб вести з відомими європейськими культурами рівноправний |
| |діалог, скристалізуватися настільки, щоб від проблем власної мови перейти до загальносвітових проблем власною мовою. Сподіваємося, що все |
| |це чекає її у майбутньому. Українська культура має багато спільного з загальноєвропейською (якщо абстрагуватися від національної специфіки|
| |німецької, французької та інших національних культур Європи). Перш за все це стосується гуманістичних цінностей, важливої частки |
| |національної самосвідомості, котра багато в чому визначає ментальність народу, його характер. |
| |Таким чином,основні риси українського менталітету: емоційність, індивідуалізм, толерантність,переважання негоції над трансформацією як |
| |типом світо ставлення(якщо життя не влаштовує-не варто щось змінити силоміць, краще втекти від нього «в душу і долю», працьовитість, |
| |антеїзм-любов до рідної землі, єдність з природою,пошана до жінки. |
| | |
| |Узагальнення |
| |Культура - це не просто одна із специфічних сфер життя суспільства, вона є системним людським способом буття, що визначає увесь спектр |
| |практичної й духовної діяльності людей, їх ставлення до навколишнього світу і до самих себе. Соціальні умови детермінують явища культури, |
| |але створює її людина. Людина дії під впливом внутрішніх спонукань, але творчій процес відбувається в певних суспільних умовах і |
| |відповідає певним суспільним потребам. На культурні процеси впливають рівень розвитку матеріального виробництва. рівень житія, ступінь |
| |політичного розвитку, забезпеченість засобами культурного розвитку. Не існує прямо пропорційного зв'язку між рівнем життя і культурою |
| |суспільства. Високий рівень життя може створювати сприятливі умови для оволодіння культурою, а може й навпаки – вести не до розвитку, а до|
| |розкладу і занепаду культури. Складність процесу соціальної детермінації культури виявляється у тому, що зв’язок між суспільними умовами і|
| |культурою е нелінійним, різноплановим, історико-конкретним. |
| |Культура є історично обумовленим способом людської діяльності, способом збереження, регулювання і розвитку всього суспільного життя. |
| |Українська культура – це сукупність надбань, спосіб сприйнятт світу і опанування ним, система мислення і творчості українського |
| |народу.Незважаючи на те, що культурний розвиток народу країни протягом століть гальмувався відсутністю власної державності, українська |
| |культура розвивалася в контексті європейського культурного процесу і є його невід’ємним складником. Збереження рідної мови й традицій, |
| |почуття власної гідності і національної свідомості – ці культурні завдання були актуальними для українського народу. Незважаючи на |
| |серйозні проблеми і згадані негаразди, культура України була й залишається яскравим явищем світової культури, становить ще невикористаний |
| |резерв у загальнолюдській цивілізації. |
| |Література для самоосвіти: 3, 8, 9, 13, 14. |
| |Питання для самоконтролю: |
| |Охарактеризуйте основні підходи до вивчення феномену культури. |
| |Доведіть необхідність філософського підходу до культури. |
| |Поясніть сутність та витоки культури . |
| |Проаналізуйте структуру та основні функції культури. |
| |Проаналізуйте, які чинники сформували культурну своєрідність українського типу культури. |
| |Виділіть періоди в історії України, які характеризувались піднесенням її культури. |
| |Визначте, які чинники активно впливають на процеси національно-культурного відродження в сучасній Україні. |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |