Технопарки в Україні Тенденції розвитку сучасної економіки обумовлюють поступову еволюцію форм організації інноваційної сфери в бік створення інтегрованих структур в сфері НДДКР, освіти, виробництва та фінансової сфери, що забезпечують необхідну взаємодію науково-технічного та виробничого потенціалів, прискорення прогресу. До головних таких структур відносяться технологічні парки, які за умови адекватної системи керування та сприяння з боку держави забезпечують побудову ефективної інноваційної системи країни. Технопа́рки — наймасштабніші інноваційно-технологічні центри, в яких забезпечуються умови, максимально сприятливі для науково-технічних інноваційних проектів, виконуваних спільними зусиллями наукових центрів і промисловості. Технопарки створюються великими науковими центрами на спеціально відведених для них упоряджених територіях, які насичені першокласною інженерною, науково-виробничою, інформаційною і соціальною інфраструктурою. В Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки, а також ряді нормативних актів було затверджено в якості стратегічного пріоритету саме інноваційну модель розвитку країни, ключовим елементом інноваційної інфраструктури, що створюється в Україні, повинні стати технологічні парки. Створення технопарків має за мету комерціалізацію науково-технічної діяльності, більш швидке просування наукових досягнень в матеріальну сферу. Історія становлення технопарків в Україні бере свій відлік з 1997 р., оскільки саме тоді з метою стимулювання інновацій і впровадження наукових результатів у виробництво, апробації механізмів підтримки реалізації результатів досліджень було ухвалено Закон України ,,Про спеціальну економічну зону ,,Яворів” і створено технологічний парк ,,Яворів”. У 1999 р. було ухвалено Закон України ,,Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу ,,Курортополіс Трускавець” і створено перший і поки що єдиний в Україні технополіс. Технопо́ліс — центр впровадження досягнень науки й техніки. Це, як правило, нове місто, в якому запроваджуються у виробництво нові розробки, а також проживає населення. Це структура, подібна до технопарку, але розміщена в межах конкретного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс.

1999 р. було ухвалено Закон України ,,Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, згідно з яким діяло вісім технологічних парків. З 1 січня 2005 р. набрав чинності Закон України ,,Про внесення змін до деяких законів України щодо спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”, відповідно до якого до дев’яти технопарків, створення яких почалося в 1997 – 1999 рр., приєдналися ще сім. Відповідно до Закону України ,, Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, технологічний парк (технопарк) – юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції

Загалом можна виділити три етапи розвитку технопарків в Україні: 1) період становлення й формування законодавчої бази їх функціонування (1997 – 1999 рр.); 2) період піднесення (2000 – 2005 рр.); 3) період занепаду, який розпочався з 2006 р. й зараз триває. Станом на початок 2012 р., відповідно до Закону України ,,Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, в Україні діє 16 технопарків: 1. ,,Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” (м. Київ); + 2. ,,Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона” (м. Київ); + 3. ,,Інститут монокристалів” (м. Харків); + 4. ,,Вуглемаш” (м. Донецьк); + 5. ,,Інститут технічної теплофізики” (м. Київ); + 6. ,,Київська політехніка” (м. Київ); + 7. ,,Інтелектуальні інформаційні технології” (м. Київ); + 8. ,,Укрінфотех” (м. Київ); + 9. ,,Агротехнопарк” (м. Київ); 10. ,,Еко-Україна (м. Донецьк); 11. ,,Наукові і навчальні прилади” (м. Суми); 12. ,,Текстиль” (м. Херсон); 13. ,,Ресурси Донбасу” (м. Донецьк); 14. ,,Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій” (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса); 15. ,,Яворів” (Львівська область); 16. ,,Машинобудівні технології” (м. Дніпропетровськ)

Досвід технопарків в Україні доводить, що їх функціонування пов’язане з цілою низкою проблем. По-перше, понад 99 % реалізації інноваційної продукції припадає на три технопарки, створені на базі провідних наукових організацій Національної академії наук України – Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона, Інституту монокристалів і Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лошкарьова. По-друге, нестабільність державної політики з підтримки технопарків позначилася на їхній ефективній діяльності. Недосконалість правової бази інноваційної діяльності на сьогодні посилює практика призупинення окремих статей чинних законів законодавчими або підзаконними актами. Так, статтями 21 і 22 Закону України „Про інноваційну діяльність” передбачалося стимулювання інноваційної діяльності шляхом встановлення податкових пільг. Проте чинність цих статей була призупинена спочатку в 2003 р., а потім і в 2004 р., у 2005 р. – повністю скасована. За сучасних умов, при відсутності бюджетної підтримки інноваційної діяльності, цей закон є просто деклараційним.

Створення мережі українських технопарків відбувається в умовах ринку науково-технічної продукції, що формується в Україні під впливом низки несприятливих факторів, найважливішими є такі: - обмежений попит на інноваційні пропозиції всередині країни; - низька платоспроможність вітчизняних споживачів нової техніки; - обмежені можливості фінансування інноваційної діяльності з державного бюджету; - відсутність зацікавленості фінансових і банківсько-кредитних систем у підтримці інноваційних проектів; - наявність конкуренції на внутрішніх ринках з боку західних фірм розробників технологій, виробників і постачальників матеріалів, устаткування й технологій у цілому; - політична нестабільность в країні. З початку процесу створення технопарків в Україні держава надавала їм низку прямих та непрямих видів допомоги, у вигляді, головним чином, фінансування з держбюджету та податкових пільг. За період функціонування технопарків в Україні в рамках спеціального режиму інноваційної діяльності загальний обсяг держ-допомоги склав 762,0 млн. грн., з яких близько 90% (697,1 млн. грн.) надійшли у вигляді непрямої допомоги. Функціонування технопарків в Україні сприяло появі корисного ефекту, який виражений в таких напрямах: залучення інвестицій в інноваційну сферу загальним обсягом 529,8 млн. грн.; створення 3529 додаткових робочих місць; зниження енергетичних і ресурсних витрат (включаючи зниження потреби в імпорті деяких видів сировини); випуск інноваційної продукції на суму 7760 млн. грн., що дозволило досягти підвищення економічної ефективності діяльності в інноваційній сфері. Однак з початку 2006 року відбулось різке скорочення обсягів державної підтримки технопарків, що спричинило падіння показників їх діяльності, так наприклад, якщо у 2004 р. частка технопарків в обсягах реалізованої інноваційної продукції склала близько 10%, то у 2009 р. відбулось зниження до 1,1%. На показниках діяльності технопарків негативно позначилася втрата довіри з боку інвесторів, яка була спричинена перш за все порушенням державних гарантій підтримки технопарків, так наприклад: - відбулося звуження рамок спеціального режиму, встановленого для інноваційної діяльності, починаючи з 2005 р. (перш за все, після вступу в дію Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік»); - не було забезпечено дію заявленого механізму безвідсоткового кредитування технопарків, як повного, так і часткового (компенсація відсотків по кредитам для технопарків в Україні здійснювалась лише у 2007-2008 рр.); - мало місце корегування переліку видів держ-допомоги (так, у 2005 р. скасовано державну підтримку через такі механізми: скасовано механізм звільнення від сплати податку на прибуток, скасовано звільнення від сплати ПДВ при реалізації продукції в Україні, скасовано звільнення від ввізного мита та ПДВ при імпорті сировини, устаткування тощо, скасовано пункт про пріоритетність для технопарків залучення іноземних кредитів під гарантії з боку держави тощо.

На сьогодні технопарки є єдиною в Україні формою інноваційної діяльності, що реально діє. Розмови про створення в країні національної інноваційної системи так і залишаються розмовами. Внаслідок змін законодавства (повного виключення з нього будь-яких заходів державної підтримки інноваційної діяльності), а також внаслідок широкої кампанії витиснення технопарків з економічного й громадського життя країни, умови діяльності технопарків не є сприятливими.

Серед науковців існує думка, що головні завдання механізму підтримки технопарків в Україні мають визначатися наступним: - формування інституційних та нормативно-правових умов для ефективного розвитку технопарків; - розвиток системи підготовки та перепідготовки кадрів в галузі інноваційного бізнесу; - збереження та розвиток науково-технологічного потенціалу; - забезпечення сприятливих економічних умов для активізації високотехнологічних виробництв; - координація діяльності органів виконавчої влади.