Тернопіль - 2012
Темою і метою будь-якого мистецтва і примирення індивідууму із Всесвітом. Р. М. Рільке. Р. М. Рільке — один із найвитонченіших поетів початку XX ст. Здібність і сприймати культурні цінності різних епох і народів, духовна широта, гостроти світовідчуття, якими він був обдарований від природи і розвивав у собі протягом усього свого життя, дали змогу йому не лише продовжувати традиції великої європейської літератури, а й сказати в ній своє неповторне слово. Рільке прагнув силою поезії протидіяти ненависті, відчуженості, бездуховності, які заполонили сучасний йому світ. Болісно сприймаючи втрату гармонії з Космосом, поет вважав, що відродити її можна за допомогою мистецтва. Тому тема митця і мистецтва була однією з провідних у його творчості. 1923 р. Рільке завершив збірку «Сонети до Орфея», яка вважається вершиною його творчості.
За давньогрецькими міфами, Орфей — співак, музикант, наділений магічною силою. Його музика і спів підкорюють людей, звірів і навіть богів. Володар світу померлих Аїд, теж зачарований мистецтвом співака, обіцяє повернути його кохану зі світу померлих, але за однієї умови: Орфей не повинен озиратися на дружину, яка йшла за ним. Та Орфей озирнувся — і втратив Евридіку назавжди.
Надаючи силі поетичного слова величезного значення у духовному житті людини, саме постать Орфея обрав Рільке для віршів, у яких найповніше відобразив свої мистецькі ідеали. Збірка «Сонети до Орфея» складається з п’ятдесяти творів. У першій частині «Сонетів» автор зображає легендарного співця, який своїм мистецтвом змінює світ, перероджує його:
Спів Орфея! Співу повен слух. Змовкло все, та плине крізь мовчання новий початок, знак новий і рух.
Навколишній світ завдяки силі слова стає добрішим, у серцях живих істот пробуджується любов: Виходять звірі з лісової тиші, покинувши кубельця чи барліг, вони, либонь, зробилися тихіші не з остраху, не з хитрощів своїх,а з прислухання. Рев, скавчання, гам, зламали в їх серцях.
Спів Орфея пробуджує в людях потяг до небесного, вічного, до гармонії воздвигає в їхніх душах храм любові: їм за пристанок недавно ще була маленька хижа, де крилася жадливість їхня хижа і де при вході аж хитався ґанок, — там ти воздвиг в їх прислуханні храм. Рільке робить Орфея символом творчої сили, яка може врятувати світ, уособленням всемогутності поезії та музики.
Роздуми Рільке про сумну місію митця на Землі знайшли своє відображення й у вірші «Орфей. Евридіка. Гермес». Орфей спустився до Аїду, щоб забрати свою Евридіку, бо йому не було без неї життя. Та Евридіка вже здолала свій земний шлях, відійшла від плотського життя, її дух піднісся до небесних висот: Вона в собі вся скупчилась, посмертям наповнена по вінця. Як плід вбирає солодощі й тьму, вона ввібрала в себе смерть велику, таку нову, що й не збагнути їй. Тієї Евридіки, що жила колись на Землі, вже немає, вона тепер маленька часточка Всесвіту:її розв’язано, мов довгі коси, і віддано, мов пробудили зливу, й поділено, немов запас стократний. Вона — вже корінь…
Втрата коханої породила в душі Орфея плач такої сили, що ж світ суцільний обернувся, де знову все було: і ліс, і шлях, і поле, і ріка, і звір; але в плачливому отому світі так само, як над іншою землею, і сонце йшло, й зоріло тихо небо… Своєю піснею Орфей з’єднав світ земний і потойбічний, душі живих і померлих людей, живі і неживі частинки Космосу, що постійно змінюється, перебувають у вічному русі. А саме в цьому і вбачав місію поета на землі Райнер Рільке.
Філософські здобутки збірки Р. М. Рільке "Нові поезії"
Збірка "Нові поезії" стала результатом перебування Р. М. Рільке в Парижі, де він близько спілкувався з відомим скульптором Роденом. Поет був глибоко вражений життям Парижа, і йому це місто, яке вважалося завжди веселим, видалося сповненим печалі. Адже там, де над усім панують гроші, людина нікому не потрібна, вона самотня. Саме такі настрої відбилися вже в першій частині "Нових поезій", яка вийшла 1907 року. Вірші цієї збірки розпадаються на кілька циклів, де кожен присвячено певній темі: містам або пам'яткам архітектури ("Собор Святого Марка"), картинам французьких живописців ("Балкон", "Читач" - за мотивами живопису Мане, "Викрадення" - за Сезанном тощо), подіям із біблійної історії ("Гетсиманський сад", "Явління Самуїла Саулу") тощо. При цьому кожен вірш являє собою повністю завершений твір. Головне для Рільке - це внутрішній світ людини. Якщо людина самотня, то лише душа її - те місце, де відбувається "рух життя". У цих поезіях Рільке багато в чому наслідує філософію східних поетів. Не випадково вірші про речі, близькі за філософією споглядання до східної поезії, виділені в окремий цикл. Якщо в першій збірці "Часослов" речі мислились як посередник між людиною і Богом, то нині вони розглядаються як спосіб зв'язку між людиною і світом, людиною й людиною. Рільке намагається роздивитись суть речей і пропонує читачеві по-іншому подивитися на звичні речі. Адже якщо людина перенесе свій внутрішній світ на оточуючі речі, то вони набудуть окремого життя і окремого значення. Таким чином Рільке пропонує свою модель світобудови. Це, на думку поета, допоможе збагнути модель всесвіту, пізнати через світ речей самого себе. Таким чином, збірка "Нові поезії" відображає один із серйозних і цікавих етапів розвитку не тільки самого поета, але й являє собою певний етап розвитку світосприйняття людства. Адже в поезії Рільке відбилися філософські пошуки мистецтва цілого періоду - кінця XІX - початку XX століття.
