Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова
Інститут історичної освіти

АНАЛІЗ
«Особливості соціального розвитку Слобідської України у 18 ст.»

Підготував Кокотіхін Дмитро 38іа

КИЇВ 2015

Слобідська Україна має окрему Історію. У XV ст. це були заселені простори, названі "Диким полем", які охоплювалі теріторію сучасних Харківської, Сумської та суміжніх із ними частин Донецької, Луганської, а також Воронезької та Курської областей Російської Федерації. ЦІ родючі, квітучі за княжої доби землі сплюндрувала и знелюднила у ХІІІ ст. татарська навала. Першу колонізацію цього краю проводили монастирі. Але потім, сюди активно переселялося українське козацтво, особливо після з успішних національно-вмзвольних повстань середини 18 ст. Але все змінилося після 1654 р, коли волю в цьому краї почала диктувати Московія. Слобожанщина стала оборонним форпостом, куди активно(а інколи й насильно) переселялося запорізьке козацтво, задля оборони південно-східних рубежів країни. Тут було сформовано 5 козацьких полків, які впродовж майже півстоліття мали широкі автономні права і привілеї.
Попри слобідські права, поступово , волю в цьому краї остаточно перебрала на себе Московщина. Саме вона назначала воєвод, обирала чиновників в ці края, а головною особливістю цього краю стала відсутність гетьманату, тобто традиційний козацький державний устрій тут значно обмежувався. Головним привілеєм цього краю було право козацького соц.устрою, а крім нього, — свобода від податку із землі, право вільної торгівлі та виробництва горілки. Поселенцям виділялося по 10-15 десятин землі на душу, зерно для посіву, на початковому етапі звільнення від податків. Гетьман І. Самойлович клопотав, щоб Слобідську Україну з її полками передали в його підпорядкування, але Москві було невигідно таке посилення влади гетьмана й тому йому відмовили. Це свідчило, що в планах московських можновладців, Слобожанщина відігравала роль форпостно-територіального придатку. В подальшому, жоден із гетьманів, так і не зміг об’єднати цей край із Гетьманщиною.
У 17 і 18ст. московський уряд активно використовував слобідський люд для боротьби з українськими гетьманами, зокрема Виговським і Орликом.У 18 ст. на долю Слобожанщини випали важкі випробування. Ця територія стала важливим ресурсом для Російської імперії, ресурсом як людським так і промисловим. Населення краю активно використовувалося під час Азовських походів, а з початком Північної війни, Петро 1 видав указ про обов’язкову постійну службу слобідських козаків російській короні. Однією із особливостей соціального життя цього краю, було його активне за діяння до будівельних робіт. Простий люд і козацтво задіювали в будівництві в різних околицях імперії. Можна сказати, що з початку 18 ст. почався активний наступ на права та вольності Слобідської України. Всі ці фактори, безперечно, залишили тяжкий слід на морально-психологічному фоні населення цього краю, яке прагнучи до свободи і єднання з Гетьманщиною, дедалі більше заплутувалося в тенети російського абсолютиського режиму.
Близько 1700 р. на Слобожанщині проживало 250 тис, а через 100 років 1 млн. поселенців., що свідчило про активне заселення цього краю, більшість населення якого становила українці, хоча московський уряд робив все можливе, що асимілювати ці землі і зробити їх «своїми». З початку 18 ст. почалося значне обмеження традиційних вольностей козацтва, зокрема право виборності козацьких керівних посад. У 18 ст. , поступово обмежуючи козацьке самоврядування, царський уряд призначав старшину з верхівки козацтва, а полковників і сотників іноді і з чужинців (Тевяшов в Острогозькому, М. Милорадович в Ізюмському полках). Кілька визначних козацьких родів на Слобідській Україні давали кандидатів на полковників та інші уряди, іноді майже спадково, створюючи таким чином свого роду полковницькі «династії»: Кондратьєви у Сумському, Перекрестови-Осипови й Лесевицькі в Охтирському, Донець-Захаржевські, Куликовські й Данилевські в Ізюмському, Шидловські й Квітки у Харківському, Тевяшови в Острогозькому полках. Ця система боляче позначилася на соціальному і економічному розвитку цих земель. Що і говорити, якщо Сумський полковник Кондратьєв одержав такі величезні «пожалування», що в 1780 р. його родина володіла 120 тис. га землі.
У 1732 р. було зроблено новий крок до обмеження автономії Слобожанщини. Обмежувались права слобідських полковників керувати полками. Скасовувалось право «займанщини», тобто права займати і обробляти вільні землі. У 1748 р. козакам заборонили переходити з одного полку до іншого. Почали формуватися регулярні військові роти на чолі з ротмістрами, які поступово витісняли козацькі полки. Можна сказати, що з цього моменту українську люд Слобожанщини, почав втрачати надію, на повернення свої традиційних привілеїв і зрозумів свою подальшу долю.
Попри соціально-політичні утиски, вільні селяни «посполити» все ж таки зберігали деякі права. Майже всі посполиті були хліборобами, мали право переселятися і вступати до козацького стану. Якщо вони вступали в козацький стан, то могли зайняти вільні військові землі й повинні були нести військову службу. Але попри ці вольності, більшість посполитих втрачала свою особистісну свободу, на територію цього краю, починаючи з середини 18 ст, почала активно проникати кріпосна система і панщина.
Попри політичну віддаленість Слобожанщини, культурне життя її було тісно пов'язане з гетьманською Україною. Діти слобідської козацької старшини і навіть простих козаків училися в школах Гетьманщини, особливо в Києво-Могилянській академії. Книги, надруковані в Києві, Чернігові, Новгород-Сіверську і західноукраїнських друкарнях, поширювалися серед слобідського населення. Вже на поч. XVIII ст. Слобожанщина мала власну вищу школу-колегію, засновану спочатку в Білгороді, а згодом перенесену до Харкова. Поширеною була народна школа. Зразком культурної єдності українських земель може бути діяльність видатного українського філософа ХУЛІ ст. Григорія Сковороди (1722—1794).
Як можна побачити, Слобідська Україна, попри свої соціальні особливості розвитку була істинно етнічно українських краєм , на долю якого випало тяжке московитське клеймо. Полковий устрій слобідського козацтва було скасовано у 1765 р. Замість козацьких полків було утворено 5 гусарських, козаків перетворено на «військових обивателів» і обкладено по датком. На землях Слобідської України утворена Слобідсько-Українська губернія. З цього моменту, Слобожанщина втратила залишки своєї автономії і перетворилася на провінцію Російської імперії, її територіальний придаток.

Список використаної літератури
1. Багалій Д. Історія Слобідської України. X. 1818; Сумцов М. Слобожане. X. 1918;
2. Грушевський М. Історія України-Руси, т. VIII, ч. II. К. — Відень 1922;
3. Слюсарский А. Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII — XVIII ст. 1964; Історія міст і сіл Укр. РСР. Харківська область К. 1967;