МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА
Факультет економіки та управління
Кафедра стратегії підприємства

КУРСОВА РОБОТА-ЕСЕ на тему «Управління конкурентоспроможністю продукції»

КИЇВ - 2014
Зміст
Вступ………………………………………………………………............…….3
Розділ.1. Теоретичні засади управління конкурентоспроможністю продукції…………………………………………………………………………...…5
Розділ 2. Основні функції управління конкурентоспроможністю продукції…………………………………………………………………………….11
Розділ 3. Формування моделі управління конкурентоспроможністю продукції…………………………………………………………………………….15
Висновки………………………………………...……………………………..23
Джерела…………….…………………………………………………………..24

Вступ
Актуальність обраної теми полягає в тому, що в умовах глобалізації та необхідності інтегрування у світовий економічний простір, універсальним критерієм стратегії розвитку України, що пішла шляхом утвердження самостійності та національної ідентичності, має стати міжнародна конкурентоспроможність, як імовірність реалізації конкурентних переваг на внутрішньому та зовнішньому ринках. Для досягнення високих конкурентних позицій на глобальному рівні, потрібно розуміти, що конкурентоспроможність країни починається з конкурентоспроможності її продукції. Отже, важливим кроком на шляху до потужної та розвиненої країни є створення ефективних процесів управління конкурентоспроможністю продукції на підприємствах.
Конкурентоспроможність продукції – це здатність товару (продукції, послуг) успішно конкурувати на ринку з іншими товарами, що задовольняють ту ж саму потребу споживачів.
Підприємства функціонують у динамічному середовищі, де потреби споживачів змінюються дуже швидко. І для того, щоб стати конкурентним у своїй галузі і зайняти ключові позиції на ринку, підприємство має створювати ефективну систему управління конкурентоспроможністю продукції.
Гіпотеза: з метою вчасного виходу на ринок з конкурентоспроможною продукцією підприємство має створювати ефективні механізми управління конкурентоспроможністю продукції.
Обєктом дослідження є процеси забезпечення ефективного функціонування підприємства в умовах динамічного зовнішнього середовища.
Предметом даного дослідження є теоретико-методичні та прикладні аспекти управління конкурентоспроможністю продукції.
Метою курсової роботи- есе є дослідження суті та моделі управління конкурентоспроможністю продукції.
Завданням даної курсової роботи-есе є:
1. Визначення сутності управління конкурентоспроможністю продукції.
2. Характеристика основних функцій управління конкурентоспроможністю продукції.
3. Дослідження процесу формування моделі управління конкурентоспроможністю продукції.
Методи дослідження: аналіз, моделювання.

Розділ 1. Теоретичні засади управління конкурентоспроможністю продукції
Питання конкуренції та конкурентоспроможності достатньо опрацьованим як узарубіжній, так і у вітчизняній літературі. У наукову літературу термін "конкуренція" увійшов завдяки роботам Адама Сміта. Вирішенню проблеми управління конкурентоспроможністю присвячено наукові праці багатьох вітчизняних і зарубіжних авторів, фахівців в даній області. Серед них можна відмітити таких вітчизняних та зарубіжних науковців: І. Ансофф, Г. Азоєв, В. Базилевич, Р. Вернон, А.Гальчинський, В. Геєць, М. Гельвановський, Б. Губський, І. Должанський, Т. Загорна, П. Кругман, П. Ліндерт, Д. Лук'яненко, П. Орлов, І. Піддубний, М. Портер, Ю. Продіус, Р. Солоу, О.Тищенко, І. Фамінський, Дж. Хікс, А. Юданов.У їхніх наукових працях та практичних рекомендаціях висвітлено різні методичні підходи до управління конкурентоспроможністю продукції. [25, с.338]
Азоєв Г. Л. під конкуренцією розуміє суперництво на будь-якому поприщі між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавлених в досягненні однакової мети [1, с. 29].
А. Ю. Юданов стверджує, що ринкова конкуренція – це боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку[28, с. 11].
Ми вважаємо, що під поняттям конкуренція слід розуміти економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва та збуту товарів у своїй галузі, а також за отримання найбільших прибутків.
Що стосується поняття конкурентоспроможності, то існують різні погляди щодо його визначення.
Бондаренко С. М. стверджує, що конкурентоспроможність підприємства залежить від конкурентоспроможності товарів і комплексу економічних умов їхнього виробництва та збуту. Конкурентоспроможність товару визначається наоснові ціни споживання, що складається з ціни товару та витрат, пов’язаних з його експлуатацією порівняно з конкурентами[3, с. 404]. На думку Кардаша В. Я., конкурентоспроможність товару — можливість успішного продажу товару на певному ринку в певний час; здатність товару бути виділеним споживачами із сукупності інших конкурентних пропозицій[12, с.176].
Фатхутдинов Р. А. вважає, що управління конкурентоспроможністю продукції – це процес управління суб'єктами своїми конкурентними перевагами для утримання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах. Конкуренція є рушійною силою розвитку суб'єктів і об'єктів керування, суспільства в цілому. На його думку, конкурентоспроможність товару – це комплекс споживчих та вартісних характеристик, які визначають його успіх наринку, тобто спроможність саме даного товару бути обміненим на гроші в умовах широкої пропозиції до інших конкуруючих товаровиробників[26, с.68].
Г.Р. Сабецька під управлінням конкурентоспроможністю продукції розуміє "сукупність заходів, що здійснюються в процесі розробки, проектування, виробництва, просування, реалізації та післяпродажного обслуговування продукції з метою створення її привабливості для кінцевого споживача та передбачає збалансований вплив на економічні показники діяльності підприємства виходячи з критерію прибуток"[23, с.29].
Ми вважаємо, що найбільш вдале визначення процесу управління конкурентоспроможністю продукції дала Г. Р. Сабецька, оскільки управління конкурентоспроможністю продукції повинно здійснюватися на всіх етапах її життєвого циклу, починаючи з етапу її проектування і завершуючи післяпродажним обслуговуванням.
Отже, під управлінням конкурентоспроможністю продукції слід розуміти процес планування, забезпечення необхідного рівня і підвищення конкурентоспроможності продукції за допомогою цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують конкурентоспроможність. При цьому конкурентоспроможність продукції створюється в рамках функціонування певних процесів: дослідження, розробки, виготовлення і споживання. Тобто, управління конкурентоспроможністю продукції на різних стадіях здійснюється опосередковано через управління процесами її створення і просування[10, с.132].
Складові управління конкурентоспроможністю продукції наведені на рисунку.

Рис. 1. Складові управління конкурентоспроможністю продукції.
Дія закону конкуренції об'єктивно змушує кожного виробника підвищувати якість товару та знижувати затрати на його створення та використання. Але резерви підвищення якості і економії ресурсів можна збільшити за рахунок побудови системи менеджменту і використання при її розробці наукових підходів, а саме - комплексного, функціонального, маркетингового, інтеграційного, системного та ін.
Сутність комплексного підходу полягає в одночасному врахуванні різних аспектів управління конкурентоспроможністю продукції: технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних, демографічних тощо[2, с.256].

Рис. 2. Застосування комплексного підходу в управлінні конкурентоспроможністю продукції.
Якщо упустити один з обов'язкових аспектів керування, то проблема не буде цілком вирішена. На жаль, на практиці не завжди дотримується ця вимога. Наприклад, при будівництві нових підприємств соціальні питання іноді відкладаються "на потім", через що об'єкт або зовсім не вводиться, або використовується частково. При проектуванні нових знарядь праці показникам екологічності й ергономічності іноді приділяється другорядна увага, тому вони відразу стають неконкурентоспроможними. При формуванні нових чи реорганізації старих структур не завжди враховуються соціальні і психологічні аспекти. Ефективність інвестиційних проектів буде мізерною або негативною, якщо при блискучому рішенні, наприклад, технічних проблем будуть упущені інші аспекти керування[4, с.53].
Сутність функціонального підходу полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після виявлення функцій створюються кілька альтернативних об'єктів для виконання цих функцій і вибирається той з них, що вимагає мінімуму сукупних витрат за життєвий цикл об'єкта на одиницю його корисного ефекту[4, с.61].

Рис. 3. Ланцюг розвитку об'єкта (створення товару) згідно функціонального підходу.
Маркетинговий підхід в управлінні конкурентоспроможністю продукції передбачає орієнтацію на споживача при вирішенні будь-яких завдань щодо підвищення конкурентоспроможності товару. Відповідно до цього підходу необхідно відносити маркетинг до основоположної функції управління, а в його задачі включати розробку стратегій розвитку товарів та послуг, нормативів конкурентоспроможності товарів, порядку використання на всіх стадіях життєвого циклу товару концепції маркетингу, реклами, різних форм збуту товарів. До функцій маркетингу неправомірно включати розробку, виробництво та збут товару. Їх повинні виконувати функціональні і виробничі підрозділи підприємства, але на основі маркетингової концепції, тобто з орієнтацією будь-якої діяльності на ринок, на конкретні потреби споживачів[9, с.183].
При застосуванні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв керування будуть: 1) підвищення якості об'єкта (виходу системи) відповідно до запитів споживачів; 2) економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості об'єкта, якості сервісу й інших факторів; 3) економія ресурсів у виробництві об'єкта за рахунок реалізації фактора масштабу, науково-технічного прогресу, удосконалювання системи менеджменту[9, с. 204].
Інтеграційний підхід в управлінні конкурентоспроможністю продукції зорієнтований на використання і підсилення взаємозв'язків між: окремими підсистемами і елементами системи управління конкурентоспроможністю продукції; стадіями життєвого циклу об'єкта управління; рівнями управління по вертикалі; суб'єктами управління по горизонталі[14,с. 59].
Системний підхід в управлінні конкурентоспроможністю реалізується за допомогою ефективно побудованої системи менеджменту конкурентними перевагами. Це, на наш погляд, можливо завдяки сукупності взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів підтримки та контролю діяльності підприємства стосовно конкурентоспроможності.
Необхідність системного підходу в управлінні конкурентоспроможністю зумовлено такими причинами: 1) здійснюється на різних адміністративно- господарських рівнях; 2) управління конкурентоспроможності на різних рівнях скеровують на різні об'єкти; 3) передбачає різні види діяльності; 4) здійснюють на різних стадіях ЖЦТ, а отже - в різних підрозділах підприємства[22].
Схема функціонування системи управління конкурентоспроможності продукції на основі системного підходу представлена на рис. 4.

Рис. 4. Схема функціонування системи управління конкурентоспроможністю продукції. Останній блок у схемі "система у.к-стю прод." і загальна назва рис. Думаю, що цей останній блок тут зайвий.
На базі використання зазначених підходів формується система управління конкурентоспроможністю продукції, обираються методи управління та визначаються шляхи забезпечення конкурентоспроможності продукції.

Розділ 2. Основні функції управління конкурентоспроможністю продукції
У науковій літературі простежуються різні визначення поняття "функція управління". Одні автори подають функцію як окремий вид управлінської діяльності, використання якої спрямоване на досягнення цілей організації. Інші визначають її як окремий вид діяльності, що відповідає критеріям специфічності мети, цілеспрямованості характеру діяльності, специфічності та однорідності виду діяльності, специфіки структури, функціональної інтегративності, наскрізного характеру цього виду діяльності, системного змісту тощо [11, с. 48].
Цікаво інтерпретував функції управління А. Файоль. На його думку, "управляти" – це означає:
1. Передбачати – вивчати майбутнє й встановлювати програму дій.
2. Організовувати – будувати подвійний організм організації – матеріальний і соціальний.
3. Розпоряджатися – приводити в дію персонал.
4. Погоджуватися – пов’язувати та об’єднувати, координувати всі дії й зусилля.
5. Контролювати – спостерігати за тим, щоб все відбувалось відповідно до встановлених правил і розпоряджень [8, с. 7].
О. С. Виханський, А. І. Наумов під функцією управління (від лат. function – вчинення, виконання) розуміють "сукупність спеціалізованих дій, у результаті яких суб’єкт управління створює умови для досягнення цілей організації. Щоб вважатися такою, функція управління повинна мати чіткий зміст, розроблений процес її здійснення й певну структуру, у межах якої завершується її організаційне відокремлення" [7, с. 192].
М. Мескон виокремлює чотири функції управління - планування, організація, мотивація, контроль і прийняття рішення - як наскрізну і взаємопов'язуючу. На нашу думку, ця класифікація видається найоптимальнішою, бо вона охоплює всі інші класифікації різних авторів.
З позиції процесного підходу управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою процес реалізації певної сукупності управлінських функцій - цілевстановлення, планування, організації, мотивації та контролю діяльності по формуванню конкурентних переваг та забезпеченню життєдіяльності підприємства як суб’єкта економічної діяльності. При цьому:
1. функція “цілевстановлення” обумовлює орієнтацію управління конкурентоспроможністю підприємства на досягнення певних цілей, під якими розуміється майбутній рівень конкурентоспроможності об’єкта управління, якого передбачається досягти.Щоб досягнути основної мети, підприємство має визначити множинні цілі, які повинні бути:
- конкретними і підлягати вимірюванню;
- орієнтованими в часі;
- досяжними;
- взаємоузгодженими і не перешкоджати реалізації одні одним[24, с.172].
2. функція “планування” передбачає формування стратегії і тактики реалізації цілей і завдань, розробку програм, складання планів і графіків реалізації окремих заходів нарощування конкурентоспроможності як в цілому по підприємству, так і по його окремих структурних підрозділах.
План — це система заходів, спрямованих на досягнення мети і завдань.
Плани поділяються на кілька взаємопов'язаних рівнів. Кожному рівню мети відповідає свій рівень планів, у яких виробляються (намічаються) конкретні шляхи досягнення відповідної мети. Наприклад, стратегічні плани передбачають дії, спрямовані на досягнення стратегічної мети. Стратегічні плани, як правило, є довгостроковими і визначають дії на період від 2 до 5 років. Вони розробляються менеджерами вищого рівня після консультацій з менеджерами нижчої ланки управління.
Тактичні плани передбачають дії, спрямовані на досягнення тактичної мети і на підтримку стратегічних планів. Вони розробляються менеджерами середньої ланки, які обговорюють плани з менеджерами нижчої ланки, а потім подають їх вищому керівництву.
Оперативні плани передбачають дії, спрямовані на виконання оперативної мети і підтримку тактичних планів. Оперативні плани, як правило, охоплюють період часу менше року. Вони розробляються менеджерами нижчої ланки при консультуванні з менеджерами середньої ланки[27, с. 142].
3. функція “організація” забезпечує практичну реалізацію прийнятих планів і програм; з нею пов’язані питання розподілу матеріальних, фінансових та трудових ресурсів між окремими напрямами операційної діяльності; також в процесі організаційної діяльності забезпечується необхідна узгодженість дій операційних підрозділів та окремих фахівців в реалізації прийнятих планів.
Існує два шляхи реалізації організаційної функції: через адміністративно-розпорядче управління і через оперативне управління. Через адміністративно-розпорядче управління визначається структура, встановлюються взаємозв'язки, розподіляються функції між підрозділами, делегуються повноваження і встановлюється відповідальність між персоналом апарату управління. Оперативне управління полягає в постійному порівнянні отриманих результатів з показниками поточних планів і прийняття відповідних управлінських рішень для досягнення поставлених завдань[18, с. 163].
4. функція “мотивація” забезпечує використання мотиваційних (як економічних, так і психологічних) регуляторів активності суб’єктів управління конкурентоспроможністю підприємства.
Основні задачі мотивації: * формування в кожного співробітника розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці; * навчання персоналу і керівного складу психологічним основам внутріфірмового спілкування; * формування в кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом з використанням сучасних методів мотивації[5, с. 37].
5. функція “контроль” забезпечує нагляд і перевірку відповідності досягнутого рівня конкурентоспроможності підприємства поставленим вимогам; передбачає розробку стандартів для контролю у вигляді системи кількісних показників, що дають змогу перевірити результативність процесу реалізації вироблених планів та програм, або їх окремих заходів, своєчасно вносити зміни, які сприяють досягненню поставленої мети підприємства[20, с.124].
Реалізація функцій управління конкурентоспроможністю підприємства у їх взаємозв’язку формує цикл управління конкурентоспроможністю.

Рис. 5. Цикл управління конкурентоспроможністю підприємства
Зазначені функції управління тісно пов'язані з рівнями управління. Керівники, залежно від рівня управління, можуть їх реалізовувати більшою або меншою мірою відповідно до можливостей, визначених їх посадою.

Розділ 3. Формування моделі управління конкурентоспроможністю продукції.
В економічні літературі не достатньо приділяється уваги підходам до управління конкурентоспроможністю продукції. Конкурентоспроможність продукції складається з багатьох факторів: соціального аспекту задоволення попиту, якості, асортименту, отримання прибутку та вигоди виробником, сервісу, отримання прибутку торговими підприємствами, післяпродажного обслуговування[15, с. 72].
Можна також виділити чотири основних рівні управління конкурентоспроможністю продукції.

Рис. 6. Рівні управління конкурентоспроможністю продукції
Управління якістю передбачає поелементне управління якістю сировини, технології, транспортування, зберігання, пакування. Управління собівартістю полягає в контролюванні цін сировини, собівартості обробки, вартості зберігання. Управління асортиментом включає аналіз структури асортименту та частоти оновлення, визначення частки продукції для експорту до загального обсягу. Управління збутом забезпечує визначення оптимальної стратегії просування продукції[21, с. 151].
Для забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємства потрібно довести її зміст до кожного рівня системи управління та виконавців на підприємстві. Це можна забезпечити за допомогою моделі управління конкурентоспроможністю продукції, де встановлюються конкретні завдання для досягнення поставленої мети.
Серед низки принципів, яким повинна відповідати модель управління конкурентоспроможністю підприємства, слід виділити наступні: наукова обґрунтованість, системність, оптимальність, цілеспрямованість, ефективність, прогнозованість, гнучкість, синергізм[16, с. 45].
Для розробки конкретних моделей управління конкурентоспроможністю продукції використовують різні поєднання різних підходів.
Сабецька бачить модель управління конкурентоспроможністю продукції як сукупність трьох складових: * соціальний аспект задоволення попиту; * отримання прибутку та вигоди виробником; * отримання прибутку торговими підприємствами[23, с. 31].
На нашу думку, така сукупність факторів є стратегічно орієнтуючою, оскільки, враховуючи при розробці або проектуванні продукту, передусім, норми прибутку та ціну виробу, автор в меншій мірі робить акцент на інші складові конкурентоспроможності - якість, асортимент, сервіс, післяпродажне обслуговування тощо.
Модель управління конкурентоспроможністю продукції, побудована наоснові програмно-цільового методу має назву модель програмно-цільового управління конкурентоспроможністю продукції.
Встановлення цілей складний процес, в якому поєднуються знання та досвід осіб, які відповідають за формування цілей. Тому встановлення цілей є одним з найголовніших та найскладніших етапів програмно-цільового управліннях[15, с. 74].
Модель програмно-цільового управління конкурентоспроможністю продукції підприємства має такий вигляд.

Рис.7. Модель програмно-цільового управління конкурентоспроможністю продукції.
Дана модель, сформована на основі поставлених конкретних цілей, може розширюватися та поглиблюватися залежно від виду діяльності, типу підприємства та поставлених цілей. Цю модель доцільно розглядати як базову для будь-якого виду продукції підприємства.
Також застосовують концептуальну модель управління конкурентоспроможністю продукції, яка дозволяє провести діагностику рівня конкурентоспроможності підприємства. Наукову основу концептуальної моделі управління конкурентоспроможністю підприємства складають принципи управління конкурентоспроможністю, гіпотези, підходи, моделі, методи та поняття.
Для практичної реалізації запропонованого підходу використовуються методи аналізу і моделювання соціально-економічних систем. Методи визначають успішне вирішення проблем, прискорення процесів розвитку підприємства або втрачені можливості і ослаблення потенціалу розвитку підприємства. Втілюючи в життя механізм управління конкурентоспроможністю підприємства доцільно використовувати модифіковані моделі. Запропоновані моделі дозволяють визначити найбільш пріоритетні напрямки зростання конкурентоспроможності підприємств або критичні фактори, вплив яких веде до збільшення «вузьких місць» в сучасній економічній системі[19].

Рис. 8. Концептуальна модель управління конкурентоспроможністю підприємства. Прибрати "будівельного підприємства"
Таким чином, запропонований механізм управління конкурентоспроможністю підприємства дає можливість продіагностувати рівень конкурентоспроможності підприємства та визначити тенденції його розвитку під впливом реалізації управлінських дій.
Карпюк В.П. у своїй роботі зауважує, що управління конкурентоспроможністю продукції поділяється на два рівні стратегічний (СУКП) та оперативний (ОУКП). Стратегічний рівень покликаний забезпечувати нарощування та втримання конкурентних переваг продукції[13].

Таблиця 1.
Модель управління конкурентоспроможністю продукції за дослідженням Карпюка В.П.

Це можливо зробити шляхом формування конкурентних переваг підприємства, які відповідно розробленої моделі, є факторами, що формують конкурентні переваги продукції. Конкурентні переваги підприємства - це стратегічні фактори, що формують конкурентні переваги продукції: автоматизація процесів (в тому числі і виробництва); впровадження інновацій та модернізація; впровадження безвідходного виробництва; отримання доступу до дешевих фінансових ресурсів; державне замовлення інші переваги підприємства. Все перелічене опосередковано через фактори позитивно впливає наякість та собівартість продукції у довготривалій перспективі[17, с. 169].
На рівні планування стратегічного управління конкурентоспроможністю продукції, передусім, прогнозується вплив створених конкурентних переваг підприємства на формування конкурентних переваг продукції. Також здійснюється планування заходів з сертифікації та заходів з відзнаки якості продукції як такі, що сприяють підвищенню якості на тривалий термін. Діяльність же має бути заснована на основі партнерського маркетингу, маркетингу діалогу, який передбачає залучення до створення продукції споживачів задля недопущення (або прогнозування) міграції цінності.
На рівні формування стратегічного управління конкурентоспроможності продукції проводиться контроль на відповідність запланованим заходам, в тому числі проведення переговорів щодо здійснення діяльності як з постачальниками, так і з покупцями на довготривалих умовах[3, с. 405]. Оперативне управління конкурентоспроможністю продукції складається з чотирьох рівноцінних рівнів управління: * управління якістю; * управління асортиментом; * управління собівартістю та ціною; * управління збутом.
Побудована модель дозволяє менеджменту на всіх наведених етапах, як на оперативному, так і на стратегічному рівнях визначитись із елементами об'єкта, методами та інструментами управління конкурентоспроможністю продукції[6, с.73].
Отже, проаналізувавши певні моделі управління конкурентоспроможністю продукції, можна зробити висновок, що для завоювання і утримання стійких конкурентних позицій у своїй галузі, підприємства повинні створювати ефективні механізми управління конкурентоспроможністю своєї продукції, які б допомагали управляти своїми конкурентними перевагами.

Висновки В результаті проведених досліджень з’ясовано, що:
1. Управління конкурентоспроможністю продукції – це процес планування, забезпечення необхідного рівня і підвищення конкурентоспроможності продукції за допомогою цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують конкурентоспроможність.
2. До основних функцій управління конкурентоспроможністю продукції належать: * ціле встановлення стосовно рівня конкурентоспроможності; * планування рівня конкурентоспроможності; * організація ....; * мотивація....; * контроль....; * прийняття рішень.....
3. Для забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємства створюються моделі управління конкурентоспроможністю продукції, де встановлюються конкретні завдання для досягнення поставленої мети.
Отже, гіпотеза: для того, щоб стати конкурентним у своїй галузі і зайняти ключові позиції на ринку, підприємство має створювати та впроваджувати ефективну систему управління конкурентоспроможністю продукції, підтверджена.

Джерела * Азоєв Г. Л. Конкуренція: аналіз, стратегія і практика. М.: 1996. * Ансофф И., Макдоннелл Э.Дж. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 416 с. * Бондаренко С. М. Моделювання стратегії конкуренції промислового підприємства: Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. / Ред. О. П. Степанов. – К.: АСК, 2002. – Вип. 7. – С. 404-408. * Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. - К.: Таксон, 2004. – 704 с. * Бугуцький О.А. Фактори розвитку мотивації праці.\\ Економіка АПК. - № 7. – 1997. * Бужимська К.О., к.е.н., доцент «Управління конкурентоспроможністю продукції» ВІСНИК ЖДТУ № 3 (49) Економічні науки . * Виханский О. С. Менеджмент: человек, стратеги я, организация, процесс / О. С. Виханский, А. И. Наумов. – М. : Гардарика, 1995. – 528 с. * Вознюк Т. Г. Менеджмент навчально-виховного процесу / Т. Г. Вознюк. – К. : Здоров ’я, 2002. – 128 с. * Всеобщее управление качеством: Учебник для вузов / О. П. Глудкин, Н. М. Горбунов, А. И. Гуров, Ю. В. Зорин. Под ред. О. П. Глудкина. — М.: Горячая линия — Телеком, 2001. — 600 с. * Должанський І.З. Конкурентоспроможність підприємства: [Навч. Посібник] / І.З. Должанський, Т.О.Загорна.– К.: Центр навчальної літератури, 2006.– 384с. * Жамин В. А. Социально-экономические проблемы образования в развитом социалистическом обществе / В. А. Жамин. – М. : Экономика, 1979. – 183 с. * Кардаш В. Я. Маркетингова товарна політика. — К.: КНЕУ, 1997. * Карпюк В.П., аспірант, ПВНЗ «Європейський університет» «Управління конкурентоспроможністю продукції» УДК 338.46:37 * Кныш М. И. Конкурентные стратегии: Учеб. пособие. — СПб.: Б. и., 2000. - 284 с. * Коваленко О.В., Калниш М.В. «Управління конкурентоспроможністю продукції в сучасних умовах» 2012. * Котельнікова Д.І. Задорожна С.М. Управління конкурентоспроможністю. Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К. : Видавничій дім «Слово», 2004. - 168 с. * Кузьмін О. Є., Горбаль Н.І. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства: Підруч. для студ. вищих навч. закл. / Національний ун-т «Львівська політехніка». — Л. : Компакт-ЛВ, 2005. — 302с. * Кунєв, Ю.Д. Управління в митній службі: Підручник: За заг. ред. Ю.Д. Кунєва / Ю Д Кунєв. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. * Наукова концепція управління конкурентоспроможністю промислової продукції // [Електронний ресурс]. - Електрон. дан. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvngu/2011_3/o_parsh.pdf * Олехнович Г. И. «Конкурентные стратегии на мировых рынках: [курс лекций] / Г. И. Олехнович - М.:Издатеьство деловой и учебной литературы, 2005. - 256с. * Омельчак Г.В. Передумови побудови моделей конкурентоспроможності потенційних можливостей підприємств / Г.В.Омельчик // Держава та регіони. - 2010.- № 1. - с. 148 - 153. * Романишин С.Б. Система управління конкурентоспроможністю підприємства / С.Б. Романишин // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.12 * Сабецька Г.Р. Рыночная модель конкурентоспособности продукции / Г.Р. Сабецька // Маркетинг. - 2006. - №1 (86). * Стратегія підприємства Саєнко М.Г. Підручник. – Тернопіль: «Економічна думка». – 2006. – 390 с. * Т.В. Білоног, асп. «Цільовий підхід до управління конкурентоспроможністю продукції промислового підприємства». * Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебное пособие - М.: ЗАО «Бизнес-школа» Интел- Синтез, 2004. 304с. * Шегда А.В. Основы менеджмента. Киев: Товариство "Знания", КОО, 1998. — 512 с. ISBN 966-7293-36-Х. Учебное пособие. * Юданов А.Ю. Конкуренция: теория й практика. Учебно-практическое пособие. — 2-е изд. испр. й доп. М.: «Гном-пресс», 2008.